Відправити в DeliciousВідправити в DiggВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в StumbleuponВідправити в TechnoratiВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в BobrdobrВідправити в LiveinternetВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в VkcomВідправити в Yaru
ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

                                                   БОЙКІВСЬКА ВИШИВАНКА

Cаме в Карпатах найдовше збереглися давньоруські принципи вишивання одягу. В народній культурі мешканців гір вишивання займає виняткове місце завдяки різноманітності узорів та різновидів технік, які використовували майстрині. На Бойківщині кожна долина мала свої локальні особливості в орнаментиці. Але основа була спільною. Старовинні фотокартки свідчать, що така ж, як у Ліському і Турчанському повітах, структура покрою і система розміщення вишивки була колись і в мешканців центральної Бойківщини – Стрийського, Сколівського та Дрогобицького повітів. Подібними були й сорочки на закарпатській Бойківщині та східній Лемківщині.

Порівняно з гуцулами, буковинцями і покутянами, карпатські бойки мінімально прикрашали свій одяг та побутові речі, віддаючи перевагу функціональності, а не естетиці.

Полотно на сорочки завжди ткали з тонких лляних ниток, його найретельніше відбілювали. Білий колір сміливо можна назвати еталоном традиційної бойківської сорочки. На чоловічих та жіночих сорочках бойки вишивали комір, уставки, манжети, подекуди – пазуху, а також окремі шви. Оздоблювалися насамперед ті частини, які мали отвори, щоб через них не проник нечистий дух. Акцент робили на шиї, щоб «ни впустити до черева нич злого», на плечах і руках, які мали завжди бути готовими до праці, міцними і здоровими.

Орнаментальне мистецтво вишивки західних бойків за змістом і формою є переважно геометричним. Саме в абстрактному зображенні навколишнього світу маломовні і скритні бойки досягнули найбільших вершин. Для бойківської вишивки характерна чітка система розміщення геометричних мотивів у вузькій стрічці, розділеній на прямокутні площини. Особливою фантазією позначені сітчасті композиції. В основі їхній лежить ромб або квадрат, які утворюють прямокутну або діагональну сітку. Віконця ж заповнені дрібнішими геометричними фігурами. Ромб і квадріт етнологи вважають залишками культу Сонця. Ромб із крапкою посередині вважається ідеограмою засіяного поля, ромб із пелюстками або завитками на зовнішніх кутках – символом родючості.

На відкладних комірах – розеткові композиції, в яких основа складється з радіальних ліній, що виходять з одного кута. На вуставках поширені композиції, в яких домінуючою окрасою є звідза – восьмипелюсткова або промениста зірка. Цей мотив пов’язується із зображенням небесних тіл, уважається символом спілкування з вищими божественними силами. Зустрічається він у декоративному мистецтві багатьох індоєвропейських і навіть угро-фінських народів.

Характерною для західних бойків була вишивка по брижах – на дрібних густих зборах (збиранках) на зап’ястку, на талії. На цих дрібних складках вишивали особливим стібком, що надавало одягу ще більшої рельєфності. Отже, вишивка ця виконувала подвійну функцію: закріплювала збори на сорочці й спідниці та прикрашала одяг.

У бойківській сорочці допускається присутність кількох різних орнаментів: одного – на манжеті, другого – на вуставці, третього – на пазусі. Такий підхід виглядає цілком виправданим, коли розглядати традиційний бойківський костюм у повному комплекті, в якому орнамент на сорочці, запасці та спідниці співпадає. Отже, шиючи сорочку, її власниця заздалегідь планувала, що саме до неї одягне, щоб увесь стрій виглядав гармонійно.

Як бачимо, бойківські жінки володіли законами композиції, мали смак і розвинену зорову пам’ять. Сам узір рідко коли копіювався – він видозмінювався, доповнювався, модифікувався. Кожне покоління привносило в народне мистецтво щось своє, проте прадавньої основи не відкидало.

Шви на бойківській сорочці часто супроводжувалися стібком червоної нитки, бо ж саме червоний колір уважається у бойків оберегом як для людей, так і для тварин. Новонародженим дітям бойки ще й досі обв’язують запястя червоною ниткою, щоб вберегти їх від вроків (зурочення). До кінської упряжі бойки прив’язують кутаси з червоних ниток – теж від недоброго ока.

Що високогірнішим було село, то скромнішими бачимо вишивки. Та незмінним залишалося одне: вони були акуратними, дрібненькими, хоч зазвичай вишивалися при каганці. Тому якщо побачите грубі узори, масивні хрестики, вишиті нитками ядучих кольрів, знайте: ця вишивка є стилізованою і не має нічого спільного з бойківською.

Квітково-рослинний орнамент не знайшов на західній Бойківщині настільки широкого поширення, як на Долинщині і Рожнятівщині на Івано-Франківщині або на Великоберезнянщині в Закарпатті, де він, очевидно, був запозичений від долинян і словаків відповідно. Варто знати, що рослинні орнаменти у бойків (за винятком східних меж Бойківщини) бойки перейняли під впливом міської вишивки та за вишивальними трафаретами. На думку фахівців, вони представляють псевдонаціональні взірці, а тому за визначенням не можуть вважатися бойківськими.

                                                                                                                                                  Використано  матеріал  з  http://bojkosvit.com


На сайті 96 гостей та відсутні користувачі