ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

     Дора-дуже давнє маленьке село на Гуцульщині      

     Сьогоднішня Дора – це частина міста Яремче. Вона лежить на висоті 500 метрів над рівнем моря. Село розкинулось в долині річки Прут і на схилах гірських хребтів українських Карпат. Зі сходу – гора Малево, з півдня – Маковиця, із заходу – Синячка. Село відноситься до області континентально-європейського клімату, з надмірним і достатнім зволоженням, нестійкою весною, нежарким літом, теплою осінню, м’якою зимою. Грунти на території села переважають: бурі гірсько-лісові, буро-земно-підзолисті оглеєні, дернові. Своєю красою, чистим гірським повітрям, оригінальними горбами, прозорою дзеркальною водою із гірських потоків приваблює до себе Дора багатьох туристів.

     Донедавна вважалося, що назва села Дори походить від імені єврейки Дори Хайкіни, яка відкрила на цьому місті корчму. Звідси і назви “до Дори”, “від Дори”. Проте є інше тлумачення назви села. “Дора” – це освячений хліб. Дослідник Гуцульщини професор Володимир Шухевич ототожнює “дору” з паскою. В Дорі була одна з найдавніших церков і горяни, звичайно, приходили щонеділі та у свята саме сюди на богослужіння, а на Великдень несли святити хліб-дору-паску.

    Ще один дослідник Гуцульщини Б. Лящук висуває версію виробничого походження топоніма Дора – від терміну “дор”, “Дори”, себто місця, розчищені під ріллю: корчування – дорування кущів, пнів.

    Місцевий вчений-археолог М.М.Клапчук подав нове наукове трактування: слово “дора” тюркського походження, в перекладі українською мовою означає “двері” отже, Дора – це двері в Карпати, прорубані річкою Прут між двома висотними вершинами: зліва – Маковицею та справа – Чорногорою

    Перша письмова згадка про Дору, як стверджує П.Сіреджук – науковець зі Львова, зафіксована в 1618 році, а за Клапчуком М.М. Дора вперше згадана як село в документах 1643 р., а в 1647 р. – Боярська слобода в Дорі.

    В 1781 р. в Дорі нараховувалось 68 хат (71 родина) та 351 особа. 5% населення жило в тимчасових будівлях (колиба, шатра). В 1787 р. в Дорі більшість земель належало магнатам (87%), селяни мали у своєму розпорядженні лише 39,4 морги грунту, проте, почали займатись землеробством.

    В 1847 р. на межі Делятина і Дори згадується в документах ливарне підприємство, де виплавляли залізо з місцевої болотної руди на деревному вугіллі, яке виготовлялось біля урочища Білий Камінь. В 1857 р. в Дорі нараховувалось 248 моргів землі. В 1848 р. селяни були звільнені від панщини і стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини.

    “Після опису людності з дня 31.12.1880 р. було в Дорі з Яремчем: 341 хата, 1628 мешканців, з них – 1553 греко-католиків, 1 римо-католик, 74 євреї. Також було 502 од. великої рогатої худоби, 22 коней, 1030 овець, 8 кіз, 204 свиней.

    З дня 31.12.1890 р. було в Дорі з Яремчем 365 хат, 1945 мешканців, з них 1783 греко-католики, 29 римо-католиків, 133 євреї. Було також 780 од. великої рогатої худоби, 97 коней, 1287 овець, 24 кози, 310 свиней.

    В 1899 році в Дорі мешкало 1992 особи, була 1-класна школа. зобов’язано до науки – 133 ос., з них навчалося – 43 ос.”  Дора розвивалась як поселення дачного типу.

    Нову сторінку в історії Дори відкрили монахи студити, які наприкінці серпня 1935 р. за благословенням митрополита Андрея та о. ігумена  Климентія Шептицьких і за згодою єпископа Григорія Хомишина приїхали сюди на постійне проживання.

    У той час в Дорівській обителі замешкали три ченці зі Свято – Успенської Учнівської Лаври: єромонах Андрій – Йоан Абрагамович та брати Петро Чучман і Созонті Телішевський. Для пожвавлення релігійності мешканців митр. Андреєві та о. Климентію допомогли Ілля та Іванна Кокорудзи. Саме вони радо віддали в Дорі на користування монахам два будинки та гарний шмат поля. Це подружжя на Галичині славилося меценатством. Ілля Кукурудз був директором “Рідної школи” у Львові. Студити пам’ятали і пам’ятають про своїх добродіїв. У 1936 р. в цьому монастирі, який віддали під покров св. прор. Іллі та св. Івана Хрестителя, проживало вже сім монахів. За короткий час у Дорі, навесні 1936 р. студити організували ремісничу школу з такими відділами: кравецький, шевський та столярський. Монахи безоплатно навчали гуцульських хлопців різноманітного ремесла. Реміснича школа була переповнена учнями.

    Навесні 1937р. коли настоятелем був єромонах  вартоломей, у Дорі розпочалося будівництво монастирського храму. Майстром був Іван Яв орський з села Заріччя. З початком будівництва пов’язана загадкова історія, очевидцями якої були тодішні монахи: бр. Михайло (в майбутньому єрм. Модест), бр. Патрикій і бр. Діонісій. Одного вечора на місце, де мала постати церква, з неба опустилося, а потім піднялося вверх сяйво у вигляді скатертини, зав’язаної з чотирьох кутів. Монахи зрозуміли, це явище як знак божого благословення для воздвиження храму. Роботу провадили впродовж року і закінчили влітку 1938р. під керівництвом іншого майстра із села Жаб’є – Петра Григорчука. Храм возведено у гуцульському стилі у вигляді хреста.

    У церкві встановлено нетиповий іконостас овальної форми. Ікони, які розміщені на іконостасі, виконані методом випалювання та частково оздоблені плоско-рельєфною різьбою. Саме такий проект іконостасу і його виготовлення монахи завдячують директорові місцевої школи пану Іванові Свищуку. Вірні, які приходять молитися до храму, особливе увагу звертають на намісні ікони Ісуса Христа та Пресвятої богородиці (зображені на повний зріст). 

      Над намісними іконами півдугою розміщені ікони 12 найбільших церковних свят та ікона Тайної Вечері. Над ними розташовані ікони святих апостолів, а посередині – ікона Христа-Вседержителя. Над ними – ікони старозавітних пророків. Іконостас увінчує Розп’яття, яке з обох боків оточують пресвята Богородиця та св. Іван Богослов. Розп’яття виконане сучасними майстрами. Під намісними іконами також розміщені дві випалені ікони. Між дияконськими та царськими воротами розміщені ікони св. прор. Іллі, який є покровителем цього храму і св. отця Миколая Чудотворця.

    Монастир у Дорі завжди підтримував тісні зв’язки з матірною Свято-Успенською Лаврою. У 1939р. захворів старенький єрм. Матей. Подальше перебування в Дорі було неможливе, і його перевезли до Унева. З 1941р. до 1943р. настоятилем монастиря був єрм. Марко (Михайло Стек), який у 1944р. виїхав до Німеччини.

    У 1943р., незважаючи на те, що в Дорі були єромонахи, настоятилем монастиря став єродиякон Мирон (Михайло Деренюк), який належав до перших монахів студитів зі Скнилова. Від 1943р. до 1945р. в монастирі перебував єрм. Мартин (Михайло Мартинюк).

   В 1946р. греко-католицька церква була заборонена. Монах студити змушені були діяти в підпіллі. У приміщенні монастирської церкви діяв Музей атеїзму.В підпільній Церкві монастирі займали особливе місце. Саме вони взяли на себе найтяжчий удар комуністичної влади. Монаші спільноти різних згромаджень без особливих труднощів глибоко закорінювалися у катакомбах. Навіть “всемогутнє” КДБ не могло нічого вдіяти з богопосвяченими особами.  Трохи притихало монарше життя лише тоді, коли єрм. Порфирій перебував в ув’язненні. Але в ті хвилини жевріючу іскру молитви підтримували єр. Мирон та монахині, які не опускали цього святого місця. Саме в Дорі під час тоталітарного режиму, окрім монастиря, активно діяли дві підпільні семінарійні групи.Провидіння Боже зарядило так, що сили темряви були переможені силами добра. 1990рік Божий приніс із собою велике полегшення для релігії. Поволі греко-котолики  почали відбудовувати свої храми і відправляти в них богослужіння.28 січня 1990р. ввійшло до літопису нашого монастиря як день, коли перший раз за кілька десятків років у церкві св. прор. Іллі єп. Юліян Вороновський (тодішній ігумен монахів студитів) у спів служінні ієромонахів та священиків відслужив Св. Літургію. На пам’ять  про повернення святині встановили дерев’яний хрест.У вересні 1991р. монастир у Дорі отримав нового настоятеля в особі єрм. Олександра (Омеляна Приліпи), який походить з ТернопільщиниЦерква на волі. Відновлюється все те, що було знищене. Але важчим устократ є відновлення храму душі. Саме над цим найбільше працюють монахи в Карпатах.
                                                                                                                                                                         →ФОТО 

Відправити в DeliciousВідправити в DiggВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в StumbleuponВідправити в TechnoratiВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в BobrdobrВідправити в LiveinternetВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в VkcomВідправити в Yaru