ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

                                       ЗАГАДКОВИЙ СМОТРИЧ

      Самий вигляд Смотрича і Вухатого Каменя свідчить про те, що ці гори стали священними не випадково. В Карпатах більше немає такого місця, де б по всій підковоподібній дузі двох гір були розкидані скельні останці дивовижних форм. Природні особливості цих гір ідеально підходять під визначення поняття так званої бугади, яке ввів академік А. Окладніков на основі вивчення релігійно-космогонічних уявлень тюркських та інших народів. «Під бугадами, — пише В. Даниленко, — розуміють гори, скали і навіть лежачі на місцевості великі камені, як правило, з рогатими виступами , що й було основою сприймати їх як зооморфні, бикоподібні божества чи тотеми». Гігантський скельний комплекс Смотрича і Вухатого Каменя, що нагадує підкову, трон, голову рогатого бика, вражає людей ХХI століття масштабом, величчю священного місця, містерією народження нового дня.

В цьому контексті важливо відзначити етимологію назви села Дземброні. Відомий український етнолінгвіст К. Тищенко вказує на доіндоєвропейське, балкано-кавказьке походження назви села Дземброні від зубра, тура, бика. Зубр за словником української мови — це великий дикий ссавець родини бичачих. Зубр старослов’янською — зжбрь, польською — zubr, російською, білоруською — зубр, болгарською — зубър, сербохорватською — зубар. Крім того, з давньослов’янської запозичена румунська назва zimbru. За кавказьке походження балто-слов’янської назви зубра висловлюється В. Іванов. Зубр грузинською — domba, еванською — dombaj, карачаєво-балкарською — dommaj, осетинською — dombaj — зубр, лев, сильна велика тварина, тур, буйволиця. Таким чином, сама назва села вказує на належність до зубра, бика, тура, які є головними образами Чорногірського святилища і виступають праобразом поняття бугади.

Саме святилище розташоване на лівій частині гірської підкови, на продовгуватому північно-східному відрозі Вухатого Каменя, довжиною 1,3 км. Уздовж її терасоподібної вершини є 21 скельний комплекс включно з Вухатим Каменем. Від північно-східного краю гори на камені у вигляді зооморфа виявлено велику округлу заглибину діаметром один метр, глибиною 35 см. На його східній частині вирізьблено косораменний хрест висотою 40 см.

Зі скельного комплексу, який називають «Голова», починається центральна частина святилища, розміщена на середній терасі Вухатого Каменя. Довжина святилища 320 м, ширина 20-25 м. Висота скельного комплексу сягає семи метрів, ширина — понад 10. Він справді нагадує велетенську голову, направлену на північний схід — напрям сходу сонця в день літнього сонцестояння. З цього ж боку вирубано в скелі дві невеликі площинки — нижню (2 м х 0,6 м) і верхню (1,3 м х 0,7 м) із задніми вертикальними стінками. На верхній площинці видовбано чашоподібну лунку діаметром 50 см, глибиною 45 см. Нижче на скелі викуто схематичне антропоморфне зображення, ймовірно, жінки з косораменним хрестом на грудях. Праворуч від нього — метрове еліпсовидне (яйцеподібне) зображення. М. Гімбутас дійшла висновку, що косораменний хрест (знак у вигляді двох перехрещених діагоналей) був емблемою Великої Богині. А. Міллер наводить приклади жіночих статуеток з косораменним хрестом на грудях. А. Голан зазначає, що в епоху неоліту такий хрест був емблемою Великої Богині і вважався жіночим знаком, а в період бронзи він трактувався як символ сонця і був чоловічим символом.

Коли зважати на просторові орієнтації елементів петрогліфічних композицій каменя-голови, то стає зрозуміло, що вони пов’язані з літнім сонцестоянням та весняним рівноденням і мають космогонічний характер. Видається, що пірамідоподібна скеля (betel) з великою чашоподібною заглибиною представляє комплекси землі й неба. Зображення землі у вигляді космічної гори (трикутника, піраміди) — поширене явище в пам’ятках лінійно-стрічкової кераміки, буго-дністровської, трипілля, тиської та інших археологічних культур. ідея землі-гори дійшла до нашого часу й відома нам за етнографічними матеріалами Прикарпаття. Наскельне зображення землі у вигляді космічної священної гори, первісного пагорба із сонцем, що сходить із-за неї, а також ступня виявлені на татарівському брамоподібному святилищі, що на Сокільському хребті. Все це разом із зображенням космічного яйця і жінки моделює міфологічну картину організованого космосу, пов’язаного зі створенням світу і людини, весняними і літніми космічними циклами, небом і землею — двома світотворчими чинниками.

Одним із найбільш інформативних є скельний комплекс, що має назву «Жаба». Камені-жаби — поширене явище на скельних святилищах Карпат (с. Розтоки, с. Мариничі). В. Даниленко на основі широкого кола археологічних джерел Південно-Східної Європи зробив висновок про існування у прадавні часи особливого, наділеного ознаками жаби, символу матері-землі. Цей виключно архаїчний, переважно південно-європейський образ Великої Матері, Землі, помираючої і воскресаючої природи, зберігся до наших днів у народному мистецтві у вигляді площинних «жаб’ячих» мотивів гуцульської вишивки.
На одному з виступів витесано в скелі й прошліфовано об’ємно-просторове лівопрофільне зображення голови бика висотою 2 м, направленої на північний схід, у напрямку сходу сонця в день літнього сонцестояння. Діаметр його круглого ока з повікою у вигляді місяця сягає більше 50 см, глибина 15 см. На його лобі зроблено округлу плоскодонну заглибину, виділено морду і роги, а біля ока проведено лінійно-кутову стрічку.

Ліворуч від голови бика на похило-горизонтальній поверхні скелі викуто в грубій узагальненій манері більш ніж двометрове зображення жінки (можливо, андрогіна), що лежить. Однак зображення дійшло до нас фактично знищеним, воно простежується лише при боковому, північно-східному, освітленні. Порівняно краще збереглася зігнута в лікті права рука, що тримає серповидний місяць у вигляді добре прошліфованої дуги біля чітко окресленої вульви.

Скельна композиція у вигляді голови бика і антропоморфного зображення Великої Матері з місячним серпом свідчить про їх релігійно-космогонічний зміст. Поділ первісного космосу на верхній і нижній передбачав їх уособлення у вигляді жінки і чоловіка або брата і сестри. В грецькій міфології перший акт творення світу, а саме народження праматір’ю землею Геєю свого чоловіка — Урана, шлюб з яким у подальшому привів до народження всього сущого — тварин, рослин, небесних тіл і стихій. Такими самими за змістом є шумеро-аккадська і ведична міфології. Комплекс неба, сонця у стародавніх скотарсько-землеробських культурах Переднього Сходу і Півдня Європи зображався у вигляді посередника дракона-змія, птаха (сокіл, орел) або бика (Чатал-Гуюк, Трипілля, Мікени), носіїв чоловічого начала.

Образ Великої Матері, богині землі, первісної Артеміди сформувався вже в епоху неоліту і був пов’язаний з мисливцями, скотарями і ранніми хліборобами. Широке поширення антропоморфних жіночих образів, яких супроводжують рогаті фігури, зокрема бики, в тому числі у вигляді рогатих тронів, на яких ставили жіночі фігурки, спостерігається в Трипіллі А і Прекукутені (VI —V тис. до н. е.). Прикарпаття входило до ареалу цієї археологічної культури.

Отже, антропоморфний жіночий образ скельної композиції ми схильні розглядати як символ землі, оплодотворений сонцем у день літнього сонцестояння, що прийняв вигляд бика. Таким чином, перед нами — символіко-космогонічна сцена поєднання неба, сонця, бика із землею, жінкою, Великою Матір’ю.

Хотілось би звернути увагу на ще одну важливу обставину в порядку постановки проблеми. На цей час відомо близько трьох тисяч зразків антропоморфної пластики Трипілля, є кілька тисяч зразків зооморфної скульптури. Переважна більшість із них невеликого розміру, до 10 см, дуже рідко висота скульптури сягає 20-30 см. Зрозуміло, що мова йде про сакральну мікропластику, яка використовувалась у магічних цілях в домашніх умовах. Цілком природно припустити, що, крім культової керамічної мікропластики, існувала й сакральна макропластика у вигляді великих кам’яних об’ємно-просторових скульптур, петрогліфічних комплексів, які могли виступати первісними архетипами, прафеноменами, культовими стандартами, що зберігались в трипільській цивілізації протягом тисячоліть. Відомий дослідник індоєвропейської міфології голландський вчений Ф. Кьойпер обррунтував концепцію архетипної основи образотворчих виявів культури. Швейцарський психоаналітик К. Юнр розвинув вчення про колективне несвідоме, виражене в архетипах, міфологічних символах. У цьому контексті закономірною є постановка питання про технологію формування архетипу трипільської сакральної мікропластики. Можливо, типологія формувалась з допомогою сакральної макропластики у вигляді гігантських скульптур на племінних чи міжплемінних ритуальних центрах, які, спираючись на світову практику, розташовувались на священних вершинах.

Особлива цінність гірських скельних петрогліфічних комплексів у тому, що вони, зафіксовані в камені, зберігають первісну типологію і структуру культу, виступають в ролі зображувальної міфології. Виявлені в Карпатах антропо-зооморфні образи, трони, підково- і брамоподібні святилища, знаки і символи є близькими за змістом до неолітичних-енеолітичних культур цього регіону. Як відомо, перші зразки культової скульптури Чатал-Гуюка (неоліт) були виготовлені ще з каменю, в той час як серію статуеток із Хаджилару в епоху енеоліту майже цілком виготовлено з глини. Ясно, що на зразки сакральної макропластики не могли не впливати як матеріал, так і техніка обробки каменю.

На вертикальній з невеликим нахилом поверхні східної сторони каменя «Жаба» є композиція чашоподібних заглиблень різної величини діаметром від 35 см до 85 см і глибиною 30—45 см. Їх розташування може символізувати затемнення сонця чи місяця в час весняного чи осіннього рівнодень.

На найвищій поверхні каменя, біля умовної голови жаби, видовбано і прошліфовано гігантську праву ступню довжиною 2,2 м (внутрішній простір), шириною 60-80 см, глибиною 50-60 см. Вона спрямована на схід у напрямку сходу сонця в день весняного і осіннього рівнодень. Якщо від ступні в цьому напрямку умовно провести лінію далі, то вона пройде між двома найбільшими чашоподібними заглибленнями, а також між двома скелями, що розташовані нижче. Ліворуч від ступні є невеликий випуклий круг, біля нього — серповидне зображення місяця.

Микола Кугутяк, Богдан Томенчук                                                                                 

Відправити в DeliciousВідправити в DiggВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в StumbleuponВідправити в TechnoratiВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в BobrdobrВідправити в LiveinternetВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в VkcomВідправити в Yaru