ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

              Мода на гуні повертається!

 80-річному жителю с. Річки Василю Гичці гуня служить половину прожитого чоловіком життя. Не скидає її ні взимку, ні влітку. Каже, що овеча вовна у холодну пору гріє, а в спеку дає прохолоду. І додає – саме гуня вже зекономила ешелон дров для опалення хати, надійно оберігає від застуди та радикуліту. Про це йдеться в репортажі Богдана Барбіла.

Якось туристи хотіли було купити раритетну дідову гуню – давали пристойні гроші. Не продав.

«А я в чім буду ходити? 200 доларів підуть, а гуні не буде – на плечі, що взяти. Розумієте? Я старий, мені вже холодно. Сонце як гріє, а я вдягаюся по-зимньому», – каже Василь Гичка.

Нині у Річці гуні знову почали носити не тільки старші, а й молоді. До такої моди доклався і місцевий шкільний фольклорно-етнографічний ансамбль, який так і називається – «Річанські гуні». 25 років тому аматори почали виступати у одязі з овечої вовни, який знаходили у скринях дідусів і бабусь.

«У радянські часи з цього сміялися, ви розумієте. Наші люди, наприклад, ходили в районний центр у гунях. З нас сміялися. Петекароші, казали, що у петеку прийшли. Диви, гуня, бо немає іншого пальта. А це ж гуня, це ж практичне. Ви розумієте», – розповіла керівник фольклорного ансамблю Ганна Бабець.

А роблять гуню так. Зістрижену овечу вовну тчуть на кроснах – виходить грубе сукно. Далі його розкроюють – чоловічі та жіночі викрійки, які хоч не суттєво, але різняться. Для чоловіків гуня – строга класична, для жінок – з китицями. Зшивають сукно вручну. А готовою гуня стає після кількаденних водних процедур у так званому валилі. Таких у селі три. Користування валилом – цією вічною пральною машинкою горян – безкоштовне. Головне, аби вода в потічку не замерзла.

Падаючи з висоти у валило, вода ніби розчісує гуню, робить її пухнастою та м’якою. Найкращою вважається гуня з довгим ворсом. Коротковорсні називають зневажливо – «обскубаними».

«Дивимося, аби файно було, аби рівномірно, однаково валялося, аби не задівалися рукава, бо тоді не валяється. Дивимося, аби не порвало, бо треба полотно, бо то не куповане, а пошите вручну», – розповіла господиня валила Оксана Корда.

Зараз гуні роблять ледь не половина сільських газдинь – для себе та на продаж. Однак 85-тирічна Гафія Бігарі вважає, що справжні вміють робити лише кілька літніх майстринь.

«А я вже не буду робити, бо не в силі. Та тепер і не носят. Та овець було повно, таких, що обстригали шерсть, а тепер не є», – каже майстриня Гафія Бігарі.

На одну гуню треба 4 кілограми овечої шерсті. Вибирають кращу – пряму і з довгими ворсинками. Аби виткати на кроснах шмат сукна на гуню, майстрині треба тиждень. У Ганни Гельбич кросна найдавніші в селі – трьохсотрічні.

«Мої батьки на тому ткали. А батькам осталися від їх батьків. Їм багато років. Так що вони такі старенькі, слабенькі. І так для себе готуємо, як кажуть, дітям у придане щоб було. То тепер пішло у моду», – розповіла вона.

От тільки овець для промислу бракує – зараз їх у селі всього три сотні. А поки мало овець і вовни, річанці кардинально змінили ставлення до гунь. Колись їх одягали ледь не щодень – для роботи у господарстві. Зараз гуні стали парадним одягом – аби вийти на люди чи вбратися на Різдво та Великдень.

Взято  з http://bojkosvit.com                                                                                                                                                         

Телесюжет Богдана Барбіла

Відправити в DeliciousВідправити в DiggВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в StumbleuponВідправити в TechnoratiВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в BobrdobrВідправити в LiveinternetВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в VkcomВідправити в Yaru