Дохристиянська гуцульська молитва
Лелю сонечко!
Серденько лельчине, батьківське, злотострунне!
Сходиш із-за Каменя Писаного, із-за Лельчиної гори.
Морем сонечковим розливаєшся понад Синицями – церквами таємними.
Мандруєш плаєм світляним понад Головами, понад хатою батьківською.
Ховаєшся за Чорногору...
Блискаєш і смієшся! Граєш на трембітах янгольських!
Дзвоном на службу скликаєш.
І бачиш усе, оком святим пропалюєш!
Темряву розчахуєш, морок вимітаєш, у сонячній кушпелі розсіюєш їх!
Трави живиш, стайні благословиш,
Кліті-комори виповнюєш,
Колиски – освячуєш, –
Лелю-лелечку-сонечко батьківське! Василюкове! Злотострунне!
Ходиш у панцирях золотих, у бляхах мосяжних і в обладунках.
Ступаєш кроком велетовим.
Крила хрестові розпинаєш. Або – кіньми мчишся змієвими.
Твоя воля!
Лук на півнеба напинаєш. Мечеш стріли вогненні!
Хворість спалюєш. Топчеш духів нечистих.
Сонечко, господине легінський! Святий, кріпкий і безсмертний.
Брязни панцирем! Збуди грізні струни громові!
Струть одну стрілу Божу, сонечкову! Хоч іскру витеши з копит змієвих!
Удар нею! Врази катівський рід! Темряви плем’я, на чуже зерно захланне!
Почуй мій голос! Як мушки співанку, дзижчання бидєка маленького.
Навчи нас – твоїх дітей нерозумних, але вірних – твоїх дітей сонечкових.
Мудрості долий!
І поверни слободу золоту!
Лелю, ти – сонечко!
Записано Станіславом Вінцензом. Молитва
На Сіянській горі, на сіянському зіллю
Там рано у неділю праведне сонечко сходит.
Там Матір Божа спала – спочивала.
Іде до неї Ісус Христос,
Рече до неї: “Мати моя мати,
Час спати-спочивати.”
“Час, сину мій ображений.
Який мені сон си приснив, дивний-придивний.
Чудний-причудний:
Що тебе жидове імили, на хрест розпинили,
На головку терновий вінец убили.
Ручки-ніжки залізями збили,
За ночи кривцю пустили,
Коп’ями ребра пробили.
Пишла з тебе кров і вода,
Ясний місяць зійшов, сонце си змінило,
Земля си здригнула, каміння си розсипало,
Завіси си церковні розирвали,
Гроби си світі отверзали”.
“Мати моя, мати, нема чого сі влікати,
Лиш я мушу за увес мир християнський муки відбувати.
Бери мене, мати, за праву ручку,
Веди мене, мати, на ранішню утренічку,
З утренічки на окафист, з окафисту на водицу”.
На водици золотий камінец,
На камінци пристіл,
На пристолі Ісус Христос крежиком лежит,
Головку склонив, ручки-ніжки зложив,
Свою кров у мир пустив.
Іде д’нему Петро і Павло
І рече до него: “Господи світий, Господи,
Які Ви за нас тєжкі муки терпите”.
“Петре і Павле, не влікайтеси в мої муки,
Вірте у мої муки,
Беріт золотий хрест і книги у руки,
Ідіт по всему світу,
Горами, долинами і селами, містами,
Кажіт старому, малому, середущому,
Хто бих за мене цеї молитви говорив
Рано, на полудни, увечір,
Аби мав гріху, єк у мори піску,
Трави на земли, листу на дереві і звіздив на небі, –
Буде прощений, благословенний
Навіки віков амінь.
Не буде ніколи погорений,
Не буде ніколи потоплений,
Не буде його гад сцати,
Як буде умерати, буде Ісус Христос
І Причиста Діва у головах стояти.
Ангели святі душю возмут,
До церкви понесут,
Райські си двері утворє, а пекельні запрут.
Навіки віков амінь”.