ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

"Гонору ми мали доста, але у кишках нам голод кавкав"...

 

"Гуцульський театр" 1911 року. У середньому ряду з палицею - директор Гнат Хоткевич, в окулярах - режисер Олекса Ремез 

- Як роззявив рота від здивування, то так і з роззявленим ротом ходив усі шість років, - описував свої перші враження від Гуцульщини Гнат Хоткевич. 
Він, харків'янин, фольклорист і музикант, уперше там побував 1906-го. Мав тоді 29 років. Тільки-но осів у Галичині, що входила тоді до Австро-Угорської імперії. Переховувався тут від переслідувань російської поліції за організацію політичного страйку. На життя заробляв концертами - виконував народні думи під бандуру. А весь вільний час проводив у Карпатах. 
- Я не тільки забуваю літературну мову, бо звик говорити по-гуцульськи, але починаю думати, як гуцул, - казав друзям. 
Одного разу Хоткевич вечеряв у сільській корчмі. Зайшло кілька місцевих. Замовили випивку. 
- Як днювали? Як ваша маржинка? - розпитували одне одного. 
- Спочатку питають про маржинку - худобу, а потім про жінку, - дивувався гість. 
За якийсь час веселі горяни раптом спохмурніли, похапали свої бартки - топірці - й вибігли на вулицю битися. За кілька хвилин повернулися до корчми й далі собі разом пили. 
- А чому-то ви так билися? - запитав Хоткевич. 
- Бо наші старені сі били, і ми сі мусимо бити. 
Тоді й зародилася в нього ідея організувати театральний гурток, у якому всі ролі виконували би гуцули.
             

                                                                                                                                                                                                       Гуцули виконують танець аркан. Епізод з вистави "Довбуш" 

Львівські інтелігенти мало вірили в успіх цього починання. 
- І що ви там надумали - робити театр із неграмотних селян, які зроду не бачили сцени? - кепкував, приміром, адвокат Теофіль Окуневський. - Та він же як побачить на декорації намальовану смереку, то йому захочеться спиною об неї почухатися. 
Але тут Гнатові Хоткевичу щастя само пішло в руки. Навесні 1910-го жителі села Красноїлля - тепер Верховинський район на Івано-Франківщині - надумали створити театральний гурток. По допомогу звернулися до нього - він саме зупинився у сусідній Криворівні. Хоткевич одразу взявся до роботи. Вирішив поставити п'єсу поляка Юзефа Коженьовського "Карпатські верховинці", написану ще 1840-х. Переклав її місцевою говіркою, спростив композицію. Переробку назвав "Антін Ревізорчук" - за іменем головного героя,гуцула, який дезертирував з австрійської армії. 
П'єса сподобалася селянам, бо Антось Ревізорчук походив із цих країв. Один із них навіть запевняв, що є його прямим нащадком. На репетиції приходив у чересі - поясі, який нібито належав його предкові. 
Неграмотний селянин як побачить на декорації намальовану смереку, то йому захочеться спиною об неї почухатися
 


 
Іван Стусєк - старий опришок у "Верховинцях". 1958-го мав 74 роки, проте доти пам'ятав усі свої репліки з вистави 
Більшість селян були неписьменні, тож ролі заучували на слух. 
- Гуцула не треба переодягати для сцени, бо його святковий одяг - яскравий, оригнальний, зовсім театральний, - хвалився Хоткевич товаришам-письменникам під час посиденьок у львівській кав'ярні "Централь". - Гуцули точно знають, як треба реагувати на кожну ситуацію. Досить їх поставити в якусь означену ситуацію - і вони вже грають. 
- А звідки ви візьмете репертуар? - питали ті. - Не можна ж ставити одну-дві п'єси весь час! 
- З гуцульського життя можна добути свіжий матеріял для сценічних картин, переплетених співами і танцями. 
- А мова? Ніхто ж не розумітиме гуцульський діалект. 
- Мова - не все, - наполягав Хоткевич. - Коли хтось напише видатний твір на зовсім недоступній мові, всі до нього потягнуться. Не можу я змусити своїх гуцульських артистів, аби вони вивчали свої ролі літературною мовою.
 

Село Жаб'є на початку ХХ століття. Нині - місто Верховина, райцентр Івано-Франківської області. 1964 року кінорежисер Сергій Параджанов знімав у його околицях фільм "Тіні забутих предків" Звідки ви візьмете репертуар? Не можна ж ставити одну-дві п'єси весь час 
Прем'єра "Верховинців" відбулася в залі товариства "Січ" у Красноїллі на початку серпня того ж 1910-го. Місцеві сприйняли виставу із захопленням. Гуцули поїхали до сусідніх сіл. Там подивитися на гурток сходилися не лише українці, а й місцеві поляки та євреї. Зібраних за чотири перші вистави грошей вистачило на нові костюми й полотно для декорацій. Хоткевич сам розмалював їх карпатськими пейзажами. 
Гурток вирішили назвати "Гуцульський театр". Уже навесні 1911 року свіжоспечені актори вирушили на гастролі. У поїздку зібралося 16 гуцулів - із Красноїлля та сусідніх сіл Перехресного, Голов, Жаб'я і Ясеніва-Горішнього. Багато охочих не змогли поїхати через батьків. 
- Бо ни усі си годили на то, шоби їх дітва пустопаш мандрувала по світі, єк цигани, - згадував учасник "Театру" Петро Шекерик-Доників. - Старші гуцули ставилиси до театру ворожо. 
На перший гастрольний виступ у Косові Хоткевич привіз Олексу Ремеза, який також перебрався до Галичини з підросійської України. 
- Це - колишній артист царського театру в Петрограді, - представив його акторам. 
Хоч насправді той за професією був учителем і тільки короткий час працював суфлером у театрі львівського товариства "Руська бесіда". 
Ремез став режисером "Гуцульського театру". Хоткевич узяв на себе обов'язки директора. Під час гастролей він перебував у Львові й вирішував організаційні питання. Йому ж на адресу "Львів, вулиця Дверницького, 32" могли слати листи рідні акторів. А вже звідти він пересилав їх у міста, де в цей час перебувала трупа. 
Скарбником обрали Йосифа Гулейчука, кушніра з Красноїлля. Вирішили виплачувати акторам щодня по 2 крони - стільки, приміром, тоді коштувала місячна передплата щоденної газети Kurjer Lwowski. Решту зароблених грошей відкладали у фонд гуртка. Трупа об'їхала найближчі міста і рушила далі на захід. На ніч зупинялися у будинках українських товариств. Харчувалися переважно кулешею і солодким молоком. 
Вирішили виплачувати акторам щодня по 2 крони - стільки, приміром, тоді коштувала місячна передплата щоденної газети 
"Афіші! Афіші! Білєти! Афіші! - писав Ремез в одному з листів Хоткевичу під час гастролей. - Конче вишліть кілька нових афіш до Дрогобича і Самбора. Най будуть довгі метер, але вузькі, сецесійні й облямовані мережкою. Друкуйте русько-польські, а чисто польські осібно замовте... Приїхали до Сколього, а тут ще не продано жадного білета. Кажуть нам: "Беріть білєти і йдіть від хати до хати, продавайте!" Ну і ми пішли, бо сама саля коштує 50 корон". 
Актори подалися до Кракова. Адміністративно це був той самий край - Галичина, та жили тут переважно поляки. Дали чотири вистави - усі при заповненій залі. Глядачі приходили з оригінальним текстом п'єси Коженьовського, щоб розуміти сюжет. Преса захоплено писала про гуцульських акторів, газета Nowosci ilustrowane розмістила їхнє фото.
 

У наступних містах "Гуцульський театр" уже міг не вивішувати афіш. На вулицях акторів упізнавали по яскравих строях. 
- Панове, вертаєтеся з Кракова? - запитували перехожі - й на вечір зала була повна. 
Кажуть нам: "Беріть білєти і йдіть від хати до хати, продавайте!" Ну і ми пішли, бо сама саля коштує 50 корон 
На початку квітня трупа дісталася Львова. Та у Східній Галичині гуцули не були екзотикою. Тож глядачів на вистави приходило мало. Після виступу в Бережанах 16 квітня вирішено зупинити гастролі - близився Великдень. Зароблених коштів вистачило, щоб доїхати до Коломиї. Звідти рушили пішки до рідних сіл - а це понад 30 км. Здавалося, що так і помруть у дорозі від холоду і голоду. 
Раптом з'ясували, що Іван Стусєк з Перехресного приберіг за пазухою одну крону. Гуртом її відібрали й рушили до найближчої корчми. Замовили квашених оселедців. Переночували в Косові в матері Івана Генсецького-Ревія.На ранок позичили грошей у знайомих і поїхали фіакрами до Красноїлля. 
- Щоби си з нас люди не смієли, шо ми вертаємоси з театру, єк жебраки, - пояснювали. - Гонору и слави ми доста мали, але у кишках нам голод кавкав. 
Після свят гастролі продовжили. Фінансові справи потроху йшли вгору, акторам вже було з чого виплатити борги. 12 червня гуцули виступали в Чернівцях. 
Глядачів прийшло небагато. Був серед них комісар поліції. Одна зі сцен вистави його обурила. 
- Бувай здорова, цісарська шкаралупо, - кричить Антін Ревізорчук і кидає на землю мундир вояка австрійської армії. 
Комісар написав скаргу до староства. Гуртку заборонили виступати в Чернівцях, а Олексу Ремеза як організатора вислали назад до Росії. На цьому перші гастролі "Гуцульського театру" завершилися. 
Упродовж наступних п'яти місяців Гнат Хоткевич написав ще три п'єси - "Довбуш", "Гуцульський рік" і "Непросте". Трупу розширили до 40 чоловік. Додалися музики, які грали на скрипках, цимбалах, трембітах, флоярах, теленках, дримбах. 
Узимку 1912-го почали гастролі по сусідніх містечках. Розпочинали вистави о 19.30. Квитки коштували від 40 геллерів за стоячі місця для військових і студентів до 2 корон у перших рядах. За вечір показували всі чотири вистави. 

 Заньковецька позичила Хоткевичу коштовності

 У лютому 1912 року Гнат Хоткевич повернувся до Києва. Там його арештували. Вийшов на волю через кілька місяців. І одразу написав листа Петрові Шекерику: "Коли б Ви поговорили з людьми, чи не хотів би оден-другий приїхати сюди на сталу плату поденну. Я значить дав би матеріял, платив би місячно, а чьоловік давав би тільки роботу. Отже поговоріть з людьми, кілько би хотів оден-другий денно?.. Треба би душ 10 - 20. З того найбільше майстрів деревляних виробів, бо то найкрасше маєт піти. Душ дві-три майстрів з металю, кушніра з одного або двох, ткачів або ткаль до запасок чи ліжників, хлопців до науки з двох - словом, там на місци видно буде". 
Актриса Марія Заньковецька позичила Хоткевичу коштовності. Він заклав їх у банк і взяв позику, за яку облаштував у Харкові "Гуцульську майстерню". Сюди приїхало семеро гуцулів. Зокрема, актори "Театру" Дмитро Міняйлюк і Ганна, сестра Йосипа Гулейчука. Окрім роботи в майстерні, давали так звані "Гуцульські вечори": співали пісні, грали, розповідали казки. Встигли виступити в Харкові, Москві та Одесі. 
"На підмотски вийшла гуцулка не першої молодості, - згадувала виступ Ганни Гулейчук письменниця Христина Алчевська. - Відзначалася не так красою, як здоров'ям. Ах, що це була за казка!.. Ні одна найбільш досконала декламаторша, ні одна найбільш талановита артистка не в силах була би відтворити тієї казки так яскраво, так прекрасно, як це дитя народу". 
Хоткевич мріяв показати свої вистави по всій Наддніпрянській Україні. Влітку 1914 року Йосип Гулейчук оформляв акторам візи у Києві. Повернувся до Красноїлля, зібрав костюми й декорації і переправив через кордон. Услід за ним їхали семеро акторів. Та 28 липня розпочалася Перша світова війна. "Гуцульський театр" припинив існування. 

31 крону 66 геллерів -
становив дохід "Гуцульського театру" під час гастролей по Галичині навесні 1911 року. За три місяці гурток дав 68 вистав у 61 місті. Касовий збір становив 11 348 крон 74 геллери, витрати - 11 317 крон 8 геллерів. Основними статтями витрат були оренда залів - 4 067 крон 88 геллерів, переїзди залізницею - 2 426 крон 19 геллерів, платня акторам - 3 068 крон 50 геллерів. 
"Гуцули принесли на сцену штуку (мистецтво. - "Країна") без штучності. От граємо "Довбуша". 12 опришків коло костра. Я не вчу їх, як сідати, як лежати, як тримати топірець. От їх 12, і ні один не сидить похоже на другого. Балакає, топірець тримає в руці. Потім якимсь непомітним рухом перекидає топірець - той висне на згибі лівої руки. Вчись рік це робити й не зробиш так своєрідно, так від дитинства привично і легко. Або чуєш свист. Всі легіні скакують, і знов кожний по-своєму, якимсь особливим гірським рухом. Той, скакуючи, ледве помітно обіперся на топірець, той звився пружиною, той хижо глянув у темінь лісу..."
 

Гнат Хоткевич про "Гуцульський театр" у львівській газеті "Діло" за 8 липня 1911 року
Взято  з    http://ifteatr.org.ua/ 
      
Відправити в DeliciousВідправити в DiggВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в StumbleuponВідправити в TechnoratiВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в BobrdobrВідправити в LiveinternetВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в VkcomВідправити в Yaru