CARPATY

ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

             ВЛАД МАРІЯ

Влад (Ганцяк) Марія Миколаївна народилася 25 серпня 1940 р. в с.Розтоки Івано-Франківської обл. Вірші почала складати в ранньому дитинстві. Друкувалася з 1950 р. Має вищу журналістську освіту. Член НСПУ з 1972 р. 

   Поезїі та статті друкувалися в багатьох країнах світу. 1980-1988 рр. - працювала в газеті "Літературна Україна". Працювала в РУСі, була співфундатором створення Жіночої громади РУХу, Спілки солдатських матерів. Автор поетичних хбірок "Грають в дримби вітри", "Живиця", "Мелодії травня", "Віно", "Чиста злива", "Час пробудження птиць", "Мова полонин", "Біла днина", "Вірші та поеми", а також етнологічної книги "Стрітеннє".  У 2000 р. вийшла книга новел релігійно-етичної тематики "Який цей світ". Учасниця багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових, релігійних, літературних формуів і конференцій, автор радіопубліцистичних програм.

     

     "МІЙ ДІД ВІВЧАРИВ..."                                                                         

Мій  дід  вівчарив,  

Про  війни  гуторив  із  зятем,  

Вірив  у  чари  

Й  до  чарки  був  завзятий.  

Викохав  чотирнадцять  дітей  

І  чимало  худоби.  

А  житло  мав  просте  —  

Колибу  собі  вподобав.  

Любив  тесати,  

Любив  боднарити,  

Робив  дід  сани,  

Граблі,  колеса…  

Не  міг  навіть  коня  вдарити  —  

Таку  мав  душу  звеснену.  

Любив  і  вмів  усе  мій  дід.  

Без  праці  й  хвилини  не  жив  би.  

Та  не  любив,  коли  внуки  йшли  у  світ  

І  поверталися  в  гори  чужими.

------------------------------------------------

     "ЯК ЗАГРАЛИ МЕНІ ЦИМБАЛИ..."

Як  заграли  

Мені  цимбали  

перший  раз  

На  першій  забаві,  

На  першім  танці  у  неділю,-  

Очі  легінів  

Засиніли  росою  

На  білих  

Леліях.  

Я  ж  на  тій  забавоньці  

Довго  не  забавилась,  

Перші  черевики  —  в  руки  -  

Скоком  через  луки.  

Ненька  не  веліла.  

А  цимбали  —  вслід,  

А  цимбали  

Вслід-бо  

В  ноги  зіллям,  

В  серце  сріблом  

Понадзвонювали.  

Як  заграли  

Мені  цимбали  

другий  раз  

На  весіллі  —  

Гадки-думи  обсіли.  

Дитинство  забрали  

Цимбали  

Тонкострунаві.  

Заграйте  мені,  цимбали,  

на  цей  раз:  

Я  заглянути  мушу  

Моєму  народові  в  душу,  

Заграйте  мені,  цимбали,  

ще  раз! 

---------------------------------------

     "СМОЛУ ЗІ СМЕРЕКИ..."

Смолу  зі  смереки  —  

сльозу  материнську  —  

Візьму  талісманом  в  дороги  далекі.  

Ненько  гуцульська,  не  плач,  не  журися,  

Чекайте  на  мене,  зелені  смереки.  

Як  ноги  заблудять  

без  рідних  стежинок,  

Як  мову  Черемошу  чути  не  буду,  

Хай  запах  живиці  мій  спомин  оживить,  

Хай  мамина  співанка  серце  розбудить.  

Смолу  смерекову  —  

сльозу  променисту  —  

Беру  талісманом  в  дорогу  ранкову,  

Щоб  можна  вернутися  знову  в  дитинство,  

Щоб  можна  до  неньки  вернутися  знову.  

---------------------------------------------------

     "ЯКБИ Я ЛЕГІНЕМ ЗРОСЛА В КАРПАТАХ ..."

Якби  я  легінем  зросла  в  Карпатах,  

То  стала  б  поруч  сонця  в  Чорногорі  —  

Проміння  посилала  б  в  кожну  хату,  

Щоб  випалити  з  людських  жител  горе.  

Ще  б  Довбуша  печеру  відшукала  

Серед  усіх  печер  —  єдину,  справжню,  

Щоб  прочитати  на  опришківських  скрижалях,  

Куди  вони  закопували  правду.  

А  ще  б  коня  сідлала  на  світанні,  

Щоб  їхати  до  днинки  на  весілля.  

Та  віддала  б  коня  й  сідло  останнє  

Лісовикові  за  цілюще  зілля.  

А  зіллям  тим  усі  замки  розімкнуті,  

І  топірцями  людські  кривди  зміряні…  

Та  я  не  леґінь.  

Я  родилась  Дзвінкою.  

Вернись,  Олексо,  —  

буду  тобі  вірною.

---------------------------------------------------

     БАЛАДА ПРО ТРЕМБІТУ

Трембіта  ніколи  

не  грає  веселої,  

Вона  сповіщає  про  горе.  

Було  це  давно.  

Далеко  в  горах  

Жили  легенди,  

Велети  й  Чугайстри.  

Серед  смерек,  

Що  ніколи  не  впадали  

У  жовту  зажуру,—  

Ніжніла  берізка  

Чистим  створінням.  

Голос  її  тремтячий,  дівочий  

Пробирав  до  коріння  

Дерева  високі,  

Напоював  соком.  

Смереки  слухали  

І  капали  слізно  

Живицею  в  хвою.  

Так  гарно  співала  берізка.  

Та  ночі  одної  

До  лісу  закравсь  вітролом.  

До  ранку  боролись  дерева,  

А  над  ранок  

Гори  

Вкрились  ранами,  

Коріння  страхало  хижими  пащами,  

Тільки  берізка  тендітна  

У  вимерлім  лісі  

Сиротіла:  

—  Ой  тужу  я,  тужу,  

Візьміть  мою  душу,  

Поки  не  зотліла.  

Велетам  дарую  

Кору  свою  білу.  

Візьміть  її,  не  шкодуйте,  

Поки  не  зчорніла…  

Нагострили  Велети  

Велетенські  леза  —  

І  упала  леготом  

В  зрубі  береза.  

А  Чугайстри  живицею  

Кору  обсмолили  

Та  й  для  світу  

Гуцульського  

Зробили  

Трембіту.  

Ходить  трембіта  

гуцульськими  селами,  

Голосом  рідного  лісу  

гуторить…  

Трембіта  ніколи  

не  грає  веселої,  

Вона  сповіщає  

про  сум  у  горах.  

--------------------------------------------

     ГРАЮТЬ В ДРИМБИ ВІТРИ

Грають  в  дримби  вітри,  

Грають  в  довгі  ночі  теменні,  

Грають  в  дримби  майстри  

Безіменні.  

Грають  в  дримби,  добре  грають,  

І  немає  кінця-краю  

Жовтолисту-падолисту  

На  царинах,  на  дорогах,  

На  високих  оборогах,  

На  твоєму  підвіконні  

І  на  моєму  безсонні  

Понападувано,—  

Що  тих  дум  продуманих,  

Що  тих  слів  несказаних,  

Що  тих  днів  утрачених.  

Тихим  зітханням  падає  в  душу  

Жовтий  лист,  

Чистий  лист…  

-----------------------------------------------

     ГУЦУЛЬСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

(З  народними  коломийками)

Бубон  б'є,  

А  молода  плаче…  

Та  не  шуми,  ліщинонько,  

Та  й  не  розвивайся,  

Не  плач,  не  плач,  дівчинонько,  

Та  не  віддавайся.  

А  скрипка  тішиться:  

Будем  їсти,  будем  пити…  

Бубон  не  спішить:  

Як  бог  дасть,  як  бог  дасть…  

А  це  що  за  ґазда,  

Що  так  засмутився,  

Гостей  не  приймає?  

Ґаздиня  дрімає,  

Музика  не  грає…  

Ану,  хлопці,—  в  круг!  

І  —  пішов  аркан  

В  рух  

Попід  паркан  —  

У-у-ух!  

Легіні  плечисті  

Завихріли  в  свисті  

Вітром  в  падолисті,  

Крешуть  топорами  —  

Іскри  за  горами!  

А  вважай,  що  прийде:  

Раз  —  сів!  

Два  —  присів!  

Не  страхайте  в  будах  псів,  

Хлопці,  глину  не  місіть,  

Не  топчіть  отав…  

А  вважай,  що  прийде:  

Тихо  —  батько  спить.  

І  трава  не  шелестить.  

Та  за  хвилю:  

Батько  встав!  

І  задвірок  пеклом  став.  

Свист  і  тропіт.  

Із  чола  градом  піт.  

Не  шкодуйте  чобіт!  

Раз  весілля  —  

То  весілля!  

Затанцюймо,  мила,  

Чуєш  —  коні  

На  припоні  

Рвуть  вудила.  

Що  нам  до  усіх?  

Най  собі  судачать,  

Подаруй  сьогодні  сміх,  

А  завтра  —  най  плачу.  

Поцілуй  мене  при  всіх  —  

Най  вороги  бачать.  

Най  їм  буде  гірко.  

Бо  то  пиво,  що  не  пилось,—  

На  сьогодні  згіркло…  

А  скрипочка  впилась  —  плаче,  

Молода  сміється.  

Гуляй,  гуляй,  моя  доню,  

Та  й  нагуляєшся.  

А  як  прийдеш  додомочку  

Та  й  задумаєшся…  

В  молодички  зуби  білі,  

А  очі  гарячі.  

На  гуцульському  весіллі  

Навіть  столи  скачуть.  

Ой  по  плаю  білі  вівці,  

По  плаю,  по  плаю.  

А  я  спала  з  музикантом,  

Бігме  ся  не  таю.  

А  я  спала  з  музикантом  —  

Захопили  зорі.  

Та  я  втекла  у  долину.  

А  музика  д'горі.  

І-іх!..  

Кому  сміх,  

А  мене  бив  чоловік,  

Вкоротився  б  йому  вік!  

Бив  руками,  скільки  міг,  

Ще  й  сливовим  суком  

За  мій  гріх…  

(А  гріх  у  міх  

Та  —  буком…)  

Ой  ти,  куме,  кумцю  милий,-  

Ми  ся  покумали.  

Якби  ми  ся  полюбили  —  

Гріха  би  не  мали.  

Та  не  бий  вже,  чоловіче,  

Бо  нічого  не  є  вічне,  

Я  ж  —  твоя  жінка  вінчана,  

А  хто  тебе  похоронить,  

Як  мене  скалічиш?..  

Трясеться  хата,  

Реве  худоба,  

А  весілля  веселиться  

Третю  добу.  

Може,  гості  запрошені,  

Чимось  не  вподобав?  

Беріть  їжте,  прошу  —  пийте,  

Веселіться  добре.  

А  ви,  бубни,  не  спіть,  

Смійтеся,  цимбали.  

Нехай  буде  легіникам  

Ніченьки  замало…  

Так  їх  вітер  носить,  

Аж  земля  гуде.  

Бережіться,  котрі  босі,—  

«Гуцулка»  іде!..  

Я  косити  густі  трави  

Не  можу  ся  скласти.  

Танцювати  на  забаві  —  

Лиш  коби  допасти.  

А  хто  в  горах  виростає,  

П'є  з  ріки  водиці,  

То  за  тим  очима  водять  

Дівки  й  молодиці.  

Там  бесіда  люба  йтиме,  

Де  ми  самі  двоє…  

Відступися,  побратиме,  

Це  —  дівчина  моя.  

Твоя?..  Моя!..  

Ще  побачимо  —  чия!  

І  —  за  топірці.  

Блискавки  в  руці.  

Дівчинонько  молоденька,  

Ти  —  велика  зрада.  

Якби  мене  порубали  —  

Ти  би  була  рада.  

Хто  їсть,  хто  п'є,  

Що  на  столах  є.  

А  скрипка  серце  крає,  

Щосили  бубон  б'є.  

Ой  цимбали,  

Срібні  цимбали  —  

Невгомонні  води  Черемоша!  

Виводите  дрібно  

Мелодії  рідні  —  

На  місці  встояти  не  можна.  

Та  най  собі  загуляю,  

Поки  молоденька,  

Поки  в  горі  Чорногорі  

Вода  студененька.  

На  високій  полонині  

Вбив  половик  каню.  

А  то  уже  —  по  весіллю,  

Та  й  по  видриганню.  

Розходяться  гості.  

Скрипка  жалібно  

На  помості  

Кигиче:  

Не  їла,  не  пила  я…  

А  бубон,  звично,  

Як  завше:  

Я  казав,  

А  казав  же…  

Заграй  ще  разок  маленький  

Легіням,  музико.  

Ой  дівчина  молоденька  —  

Забава  велика!  

Ой  забава,  що  забава,  

То  на  цілі  гори!  

Лиш  молода  ще  не  знала  —  

На  щастя  чи  горе… 

--------------------------------------------

     ДОВБУШ

Зі мною говорять могили 

Устами колишніх людей. 

І їх нерозтрачені сили 

Пливуть до моїх грудей. 

В. Симоненко 

 

Чорні  гори,  білі  брили,  

А  по  них  —  могили.  

Не  золото  в  них,  не  срібло,  

А  гуцульська  доля  дрібно  

Подробилась.  

Та  зійшла  до  сонця  

Шафранами,  

Розбілілась  калиновим  цвітом.  

Браття!  

Хто  тут  знає  межи  нами  

Щонайліпших  співанок  у  світі?  

Устав  Довбуш,  

встав  помалу.  

Заграли  цимбали.  

Ще  не  чула  Гуцулія  

Такої  забави.  

Ще  не  знала  Гуцулія  

Такого  набутку.  

Як  трембіти  трембітали,—  

Все  притихло  в  смутку.  

Ой  смутку,  мій  смутку,  

Дзвінко  чорноока!  

Чорногору  перескочу,  

Хоч  яка  висока.  

Чорногору  перескочу  

Й  Говерлу,  як  схочу.  

Бистру  річку  перебреду  —  

Ноги  не  замочу.  

Перебреду  бистру  річку  

Ще  й  тоту  розтоку.  

Другий  любку  обіймає,  

А  я  стою  збоку…  

А  я  —  Довбуш,  

А  я  стою  —  над  всіма  панами.  

Бо  нема  вільніших  хлопців,  

Браття,  понад  нами.  

Гей,  опришки!  Бачте  —  сокіл  

Пролетів  далеко?  

Буде  місто  за  сто  років  

Під  отов  смереков.  

Буде  гуцул  панувати  

У  рідному  краї.  

А  чого  це,  браття,  варто,—  

Самі  добре  знаєм…  

Та  не  дамо  на  поталу  

Край  гуцульський  дукам.  

Лиш  би  внуки  пам'ятали,  

Чиї  вони  внуки…  

Сів  Довбуш,  сів  помалу.  

Замовкли  цимбали…  

А  в  долині  для  підвалин  

Смереки  рубали…  

--------------------------------------

     З ГОРАМИ НА «ВИ»

Поснули  гори  —  їм  нічого  не  болить.  

Тиса  тече,  Черемош  бурлить.  

Що  зір  на  небі,  що  вогнів  земних  —  

не  розпізнати  звідси,  з  низини,  

електроедельвейси  і  зірки;  

виходь  на  грунь  —  і  в  космос  навпрошки…  

І  так  усе  транзисторне  звучить,  

телевізійне  і  смерекове  блищить,  

що  завмирають  гамори  лісів,  

потоки  нітяться  і  Черемош  осів,  

уже  й  сокирам  нічого  рубати,  

дараби  архаїзмом  відпливли,  

і  лисинами  світяться  Карпати,  

і  сниться  півням,  що  вони  орли.  

Невже  Вам,  гори,  так  нічого  й  не  болить?  

А  руки  татові,  від  шміру  не  відмиті?  

А  та  невідворотна  сила  миті,  

що  зупинила  серце  молоде?  

А  ті  сади,  що  їх  на  глум  корчують?  

А  ті  сліди,  що  їх  уже  не  чують  

щасливі  і  запухлі  у  добрі?  

А  ті  задумані,  зневірені  старі?  

А  молоді,  стурбовані  бензином,  

що  б'ють  поклони  в  двері  ощадкас?  

А  та  безпечність,  що  споїла  нас,—  

забрала  сльози  і  струїла  сміх?..  

Неправда,  гори,—  Вам  болить  за  всіх,  

за  все,  за  все  у  рідному  краю.  

Тривогу  із  потоків  Ваших  п'ю  

і  чую,  як  із  муки,  із  краси  

відроджуються  тисові  ліси.  

------------------------------------------

 МАТИ

На  лавиці  два  коники.  

Два  коники  з  сиру.  

Вставай  —  пора  до  школи  йти,  

Сину.  

На  лавиці  стара  мати.  

Кінь  ірже  присилений.  

Коли  ж  тебе  виглядати,  

Сину?  

На  лавиці  два  голуби,  

Два  голуби  сиві.  

Третій  голуб  за  горами.  

Сину… 

----------------------------------------

     ОПРИШКИ

Йшли  мої  опришки  

З  Чорногори  пішки…  

Чорногора  хліб  не  родить  —  

Чорних  легіників  водить:  

Красних  легіників  кличе  

Ближче.  

Йшли  мої  опришки  

До  панів  на  рижки…  

А  у  пана  білі  вікна,  

А  в  панянок  —  ноги.  

Приймай  гостей,  файна  Дзвінко,  

Із  дороги.  

Йшли  мої  опришки  

Двісті  літ  ще  й  трішки…  

Літа  себе  пережили,  

Поміж  смерек  впали.  

Опришківська  кров  у  жилах  

Палить.  

Йшли  мої  опришки  

Через  серце  пішки…  

----------------------------------------

     РІДНЕ

Як  той  узір  

Милує  зір,  

Так  серце  —  говір  співанковий.  

Я  народилась  серед  гір,  

І  щастя  тут  мого  підкова.  

Сопілка,  воля,  постоли  

Мені  лишилися  у  спадок.  

Смереко,  хвою  постели  —  

Впаду  в  твої  перини  падьма.  

Та  ще  зажди  —  

Нап'юсь  води  

Із  чуркала  студеного.  

Так  мої  русини-діди  

Пили  щоденно  

З  сонцем  в  спілці.  

Смерічко,  милого  знайди  —  

Нехай  заграє  на  сопілці  

Гуцульської,  

Нашої.  

Бо  на  світі  я  не  чула  

Кращої. 

 

Взято   з  http://www.poetryclub.com.ua/                                                                               

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn