CARPATY

ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

                                 БОЙКІВСЬКЕ РІЗДВО

Різдвяне свято увібрало в себе все краще з календарних обрядів нашого народу, коріння яких – у сивій давнині. Воно знаменує собою народження нового життя, оновлення людської душі, що повинна очиститися, виплекати в собі паростки надії на кращу будущину, освятитися благородними помислами і з’єднатися з почуваннями всього народу. Незмінною прикметою Різдвяних свят є возвеличення Матері Божої, прославлення торжества народження Христа, пошана до родини. Релігійні колядки та щедрівки належать до тієї частини літературної традиції свого часу, яка змістом, мовою протистояла поневоленню українського народу, денаціоналізації церковного життя і представляла в нашій літературі XVII–XVIII ст., за словами І. Франка, “несмілі, але все -таки замітні кроки в тім напрямі, котрий був єдиноспасаючим, – до народу, до народної мови”. Такі висновки поета є актуальними і сьогодні, в час відродження української держави, мови, церкви, культури, освіти.Містичне дійство вертепів надзвичайно захоплює, чарує дітей і дорослих. Вони залюбки беруть участь в обряді колядування, організації вертепної вистави, що допомагає передачі цих чудових звичаїв з покоління в покоління, з роду в рід, вивченню колядок і щедрівок. Славний бойко Іван Франко особливо любив ходити з колядою в рідному селі Нагуєвичі, захоплювався прекрасною поезією Різдва і вважав Різдвяні свята найпоетичнішим святом усіх християнських народів.Для українського народу Різдво Христове було і є часом духовного очищення, злагоди і любові. Свята Вечеря не лише єднає усіх членів роду, живих і мертвих, але й засвідчує духовну силу та єдність всіх християн. Різдвяні свята, які охоплюють Святий Вечір, Різдво, свято Богородиці – це час, наповнений обрядовістю, звичаями, різними прикметами, повір’ями та ритуальною магією. Різноманітні звичаї Свят-вечірнього дійства побутували по всій Україні, однак у кожній етнографічній зоні вони по-своєму різняться. На Бойківщині кожне село мало якісь свої особливі відмінності, часом навіть в одному кінці великого села були інші звичаї, прикмети, повір’я чи варіанти пісень, ніж в другому.

Приготування до Різдва

У Бойківському краю вже від першої коляди, тобто від свята Введення в Храм Пречистої Діви Марії (4 грудня) діти, молодь і дорослі розпочинали наполегливу підготовку до Різдва.
Хлопці і дівчата збирались і вивчали вертепні ролі, коляди, віншування. У вільний час виготовляли ялинкові гірлянди, зірки, прикраси із соломи. Захоплюючою була праця над приготуванням вертепного дійства. Найбільша морока була із зірками, адже вони мали бути великими, різнокольоровими, прозорими, щоб у них світилося і випромінювалося різнобарвне світло. Учасники вертепу вивчали слова, шили костюми, робили маски. Усе це творилося своїми руками, а скільки потребувало вмілості, кмітливості й наполегливості.
Батьки в той час білили хати, порядкували, вичищали господарські будівлі. Треба було підготувати борошно, назбирати яєць, просіяти мак, опихати в ступі пшеницю для куті. Навкруги відчуваєвся запах диму від вудження ковбас, шинки і сала. А ще треба ж роздобути деревце (ялинку), підготуватися до Свят-вечора.

Різдвяні свята на Самбірщині і Турківщині

Напередодні Свят-вечора вся родина прокидалася раненько, бо вірили, що так уставатимуть увесь рік. Господині готували традиційні страви: Кутя, борщ, вареники, риба, гриби, горох, голубці, вушка, капуста, кисилиця – і все це на олії з льону або конопляній. Хоча клопотів було з самісінького ранку доволі, все ж втоми не відчувалося, а на душі – весело і радісно.
Готуючи святвечірні страви (12 страв), господиня наливала у відро з водою і в кожну посудину трохи свяченої води, щоб освятити воду і посуд, і вигнати звідти нечисту силу.
Господарі статечно обходили двір і худобу, щоб чогось не забути, не упустити, бо тільки наступного року справу можна буде поправити. Худоба повинна бути нагодована, щоб не ревіла. Бо якщо буде ревіти, то цілий рік так буде. Не забував госпо¬дар і про собаку. Заглянувши у його будку, підкинув доброї соломи, погладив, щоб справно пильнував хату.
Нарешті з’являється вечірня зоря! І несе від Бога до людей щасливу вість: Христос родився! З’єднала небо і землю в радісній надії: Бог воплотився! Сповнила світ торжеством віри: явився Спаситель наш!
Господар бере плетену струцлю і йде до стодоли за пшеничним або вівсяним снопом. У стодолі кладе струцлю і дякує Всевишньому, що всі діждалися веселої і щасливої хвилини: “О, Боже Всемогучий! Дякую Тобі за всі ласки і щедроти, якими Ти обдарував мене. Дякую за збіжжя, за худобу, за сім’ю, що ми діждалися тої хвилини, що народився наш спаситель. Опікуйся нами, щоб славу співати Тобі сьогодні, завтра і повсякчас”.
У кімнату входить господар зі снопом (Дідухом), який заносить найстарший чоловік у родині. Його супроводжують діти, несучи сіно і кладуть усе на стіл. Господар віншує: “Дай, Боже, щастя, здоров’я, зi Святим Вечором, щоб Бог дав спровадити, іншого дочекати, щоб усіх нас благословив народжений Ісус і Божа Мати. Христос рождається!” Кожний відповідає: “Славіте його!”.

Господиня розстеляє на столі сіно. Покриває обрусом, кладе свічку, сіль (щоб їжа була завжди смачною), часник (щоб усі були здорові), приносить різні страви. Господар засвічує свічку, діти запалюють вогні на ялинці.
Уся сім’я сідає до Святої Вечері. І не тільки сім’я -родина, рідні, а навіть сусіди, знайомі. Бо не лише живі, а й мертві приступають до цієї вечері. Живі завжди пам’ятають про своїх мертвих родичів.
Господар і вся сім’я моляться. Перша молитва “Отче Наш!”, друга – “Богородице Діво!”. Третя молитва за померлих. Коли сідають, то перед тим обов’язково здувають місце, де кожен має сісти. Кажуть, що тут можуть сидіти душі померлих і їх треба здути, щоб не сісти на них. Всі сідають. Батько – господар складає побажання кожному, хто присутній на вечері. До побажання підносить проскурку з медом, кожному вручає і говорить: “Хай новонароджений Ісус благословить тебе у Свят Вечір, бажаю щастя, радості і здоров’я, щоб сповнилися всі мрії та надії. Христос рождається!”. Кожний відповідає: “Славіте його!”.
Усі споживають часник зі струцлею, рибу, борщ і гриби, голубці, горох, кисилицю, капусту, вареники, квасолю з горіхами, пальчики з маком, – все, що готувалося, а запивають узваром зі сушок (навар із сушених сливок, яблук і груш).
Хто-небудь з родини вносить трохи соломи, на яку сідає дівчина і починає квокати. Роблять це з вірою, що добре будуть нестись кури.
У кімнаті кадять ладаном – кадилом. Сушені запашні пелюстки з квітів, ялинову смолу і ялівець (зерна) кидають на вуглики і дують на вогонь, щоб зуби не боліли (с.Стрілковичі, Бабино, Пиняни, Самбір, Черхава). А по хаті розноситься п’янкий запах.
Останньою їдять кутю. Господар висипає ложку куті на тарілку, а молода дівчина або хлопець рахують пшеницю попарно: чи будуть цього року в парі, чи ні (якщо вийде пара – так, якщо не пара – ні). Такі звичаї побутують у Самборі, селах Велика Білина, Озимина, Чайковичі, Корналовичі. Після куті – молитва, подяка Ісусу.
Як закінчиться вечеря – одні одних обдаровують. Батьки дарують дітям різні іграшки, книжки, цукерки, пам’ятні подарунки та інше. Різдво Христове завжди для малечі є найбільшим святом. А горіхи волоські, ліскові, яблука, груші є обов’язковими солодощами (села Бісковичі, Ралівка, Городище, Кульчиці, Новосілки. Садковичі, Гординя).
У деяких місцевостях Бойківщини зі столу нічого не беруть, а залишають, щоб душі померлих були також у хаті на вечері.
У Самборі, Рудках, Чайковичах, Бісковичах збирають зі столу, а залишають часник, струцлю і кутю для померлих. Один із членів сім’ї зв’язує ложки сіном або шнурком, щоб худоба не розбігалася (Михайлевичі, Сусолів). У селах Озерне, Чайковичі, Сприня ложки запихають у перевесло снопа, яке розстелене на столі, щоб крижі не боліли.
Також вірять, з якої сторони брешуть пси, з тієї сторони прибуде невістка або зять. Свічку не гасять, щоб померлим було на тім світі видно. Не дай, Господи, щоб хтось погасив свічку, або щоб вона сама згасла. В хаті неодмінно буде покійник. А якщо свічка пирскає, кіптить, рік буде сутужний, життя важке. На Турківщині (с. Верхнє Висоцьке) після вечері свічку не задувають, а затискують вогонь пальцями (дути не можна). Усі спостерігають куди піде дим. Як догори й до середини хати – то на добро й прибуток. Якщо донизу й до дверей – на погане.
Після вечері всі колядують. На Свят-вечір колядують по родині, а з вертепом вирушають тільки на Різдво. Опівночі розпочинається всенощна служба на Різдво Христове.

Бойківські звичаї у День Різдва Христового

На Різдво встають дуже рано, миються водою, у якій є гроші щоб було багато щастя (Городище, Сіде, Підгайчики, Калинів, Бабине, Луки). Господар – батько вітає всіх такими рідними і теплими словами: “Христос рождається”. Всі разом снідають і відправляються до церкви. Після Служби Божої всі біля церкви дивляться вертеп.
На Різдво Христове по селах ходять гурти колядників і вертепи. Вертепи є дитячі, їх називають “Бітлейки”. Всюди дзвенить коляда. Здається, що вулиця, село, місто потонуло у співі і гаморі. То тут, то там дзвенить “Темненькая нічка”, “Во Вифлеємі”, “Іде звізда чудная”, “Небо і Земля” та інші.
Другий і третій день свят (Різдво Христове – 7 січня, Собор Богородиці – 8 січня, Первомученика Степана – 9) – це прийом гостей, спільні сімейні і родинні гостини, дружна коляда, побажання і віншування.
Якщо на Різдво сніг, то добра озимина буде, а якщо ввечері заметіль – бджоли будуть гарно роїтися.
Після Різдва не можна шити два тижні, бо не буде вестися худоба, птиця (Ралівка, Воютичі, Чайковичі). І всі свята дзвенить коляда, ходять з вертепом.

Різдвяна поколядь на Турківщині

Коляди і щедрівки – це невід’ємний і чи не найголовніший елемент Різдвяних свят. Структура коляд містить заспів, власне коляду, поколядь та приспів. На Турківщині колядують без заспіву і без приспіву. Проте завжди є поколядь. А щедрівки виконують у повному обсязі: заспів, щедрівка, приспів і віншування.
За часом виконання коляди і поколядь діляться на чотири групи:
– на Святий вечір вони закінчуються словами: “З Святим вечором, Христос ся рождає”.
– на Різдвяні свята, від 7 до 13 січня – закінчуються словами: “Христос ся рождає!” У відповідь господар чи господиня кажуть: “Славімо його!”;
– на Новий рік і свято Василя Великого, 14 січня за новим стилем, коляди і поколядь закінчується словами: “З Новим роком, з Василем!”. Господар чи господиня відповідають: “І Вас із тими ж святами!”;
– на Щедрий вечір щедрівки і віншування закінчуються словами: – “Щедрий вечір, Добрий вечір!”;
– На Водохреща коляди і поколядь закінчуються словами: – “Христос охрещається!” На що господар, або господиня відповідають: – “У водах Йорданських”.
За змістом поколядь може різнитись від коляди чи щедрівки. Наприклад, коляда або щедрівка обрядова, а поколядь – побутова чи жартівлива. Бувають й інші варіанти.
Дослідник і фольклорист П. Зборовський ділить умовно поколядь на вісім розділів:
– Обрядові. Зміст їх є цілком релігійного характеру.
– Побутові. У них йдеться про побажання господарям і їх сім’ї здоров’я й усякого добра.
– Патріотичні. Тут йдеться про побажання долі й добробуту Україні.
– Дитячі. Діти звертаються до Ісуса, як до дитини і просять у нього гараздів і повідомляють про його народження.
– Новорічні (на Василя): зміст їх скерований на побажання урожаю і достатку на наступний рік.
– Жартівливі: назва цього циклу говорить сама за себе.
– На щедрий вечір: тут йдеться про побажання добробуту і гараздів сім’ї.
– На Водохреща: за змістом це та сама коляда, тільки з іншим закінченням.

Полазники у Бойківському краю

Того, хто приходить до хати на Різдво називають полазником. На Бойківщині турбуються, щоб то був молодий, гарний і здоровий чоловік. Тоді увесь рік у хаті будуть всі здорові, і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий чоловік, чи стара жінка, або хтось прийде чо¬гось позичити, то це злий знак. Жінка чи дівчина завжди вважається поганим полазником.
“Полазника чекають у кожній хаті, але ніколи нема певності, що він прийде. Тому вранці 4 грудня, 6 січня і 14 січня господар заводить до хати баранчика, бичка чи навіть пса і це вважається відвідинами полазника. Худобину годують у хаті смачною їжею і відводять знову до стайні.
Якщо до хати завітав полазник – це добра ознака того, що у сім’ї буде злагода, що не хворітимуть і збудуться сподівання членів сім’ї. Полазник, як приходить ранком, то стукає у вікно чи двері. Ґазди зазирають у вікно, щоби пересвідчитись чи то не жінка. Жінку у той день навіть не пустять до хати і, знаючи це, жінки і дівчата у ці дні утримуються від того, щоби ходити до сусідів чи родичів. Якщо у жінки виникає конечна потреба десь зайти, то вона це робить під вечір, щоб не бути першою.
Полазники ходять тричі на рік:
На Введенння до храму Пресвятої Богородиці – 4 грудня;
На Святий вечір – 6 січня;
На Новий рік – 14 січня.
Полазника радо приймають у кожній хаті. Гостять його, дають гроші і запрошують на другий раз, а він виголошує вітання і віншування:

Шановна родино! (сусіди, чи просто ґазди)
Бажаю вам усяких гараздів
Від Введенія до Рожденія,
Від Рожденія до Богоявленія,
Від Богоявленія до Воскресіння,
Від Воскресіння до Святого Духа.
Бись те здорові були.
Чого віншую, того і зичу.

Дай Боже, щасливо,
З святим вечором.
Бись те здорові були!
Чого віншую, того й зичу.
Христос рождається!

Сійся-родися жито-пшениця
І всяка пашниця,
Лен по коліна
Би вас хрещених
Голова не боліла.
Чого віншую, того і зичу.
З Новим роком!

Олександра Німилович, доцент кафедри музикознавства та фортепіано
Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка,
Людомир Філоненко, доктор філософії, завідувач кафедри музикознавства та фортепіано
Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка,
Юрій Атаманюк

Використані джерела:

1. Зборовський П. Різдвяний цикл свят за традицією села Верхнє Висоцьке на Турківщині // Бойки. – 2000. – №№ 1-12; 2001. – №№ 1-12; 2002. – №№ 1-10. – С. 215-220.
2. Зборовський П. Різдвяна поколядь на Турківщині. – Львів: Камула, 2006. – 110 с.
3. Колесса Ф. Українська усна словесність. – Львів, 1938. – С. 37-50; 163-205.
4. Колядки і щедрівки / Упор., вст. ст. М. Глушка. – К.: Музична Україна, 1991. – 239 с.
5. Франко І. Наші коляди // Франко І. Зібрання творів у 50-ти тт. – Т. 28. – К.: Наукова думка, 1980.
6. Ярошевич Б. Різдвяні свята на Самбірщині // Бойки. – 1994. – № 1-2 (14-15). – січень-лютий.

ФОТО:

1.На Щедрий Вечір (Мал. Дзвенислави Загайської)

2. Віншування полазника (Мал. Дзвенислави Загайської)

Взято  з  http://ucfamilymagazine.com

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn