CARPATY

ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

                   Дохристиянська гуцульська молитва

Лелю сонечко!

Серденько лельчине, батьківське, злотострунне!

Сходиш із-за Каменя Писаного, із-за Лельчиної гори.

Морем сонечковим розливаєшся понад Синицями – церквами таємними.          

Мандруєш плаєм світляним понад Головами, понад хатою батьківською.

Ховаєшся за Чорногору...

Блискаєш і смієшся! Граєш на трембітах янгольських!

Дзвоном на службу скликаєш.

І бачиш усе, оком святим пропалюєш!

Темряву розчахуєш, морок вимітаєш, у сонячній кушпелі розсіюєш їх!

Трави живиш, стайні благословиш,

Кліті-комори виповнюєш,

Колиски – освячуєш, –

Лелю-лелечку-сонечко батьківське! Василюкове! Злотострунне!

Ходиш у панцирях золотих, у бляхах мосяжних і в обладунках.

Ступаєш кроком велетовим.

Крила хрестові розпинаєш. Або – кіньми мчишся змієвими.

Твоя воля!

Лук на півнеба напинаєш. Мечеш стріли вогненні!

Хворість спалюєш. Топчеш духів нечистих.

Сонечко, господине легінський! Святий, кріпкий і безсмертний.

Брязни панцирем! Збуди грізні струни громові!

Струть одну стрілу Божу, сонечкову! Хоч іскру витеши з копит змієвих!

Удар нею! Врази катівський рід! Темряви плем’я, на чуже зерно захланне!

Почуй мій голос! Як мушки співанку, дзижчання бидєка маленького.

Навчи нас – твоїх дітей нерозумних, але вірних – твоїх дітей сонечкових.

Мудрості долий!

І поверни слободу золоту!

Лелю, ти – сонечко!

Записано Станіславом Вінцензом.                                                                                                                                                                                             Молитва

 На Сіянській горі, на сіянському зіллю

Там рано у неділю праведне сонечко сходит.

Там Матір Божа спала – спочивала.

Іде до неї Ісус Христос,

Рече до неї: “Мати моя мати,

Час спати-спочивати.”

“Час, сину мій ображений.

Який мені сон си приснив, дивний-придивний.

Чудний-причудний:

Що тебе жидове імили, на хрест розпинили,

На головку терновий вінец убили.

Ручки-ніжки залізями збили,

За ночи кривцю пустили,

Коп’ями ребра пробили.

Пишла з тебе кров і вода,

Ясний місяць зійшов, сонце си змінило,

Земля си здригнула, каміння си розсипало,

Завіси си церковні розирвали,

Гроби си світі отверзали”.

“Мати моя, мати, нема чого сі влікати,

Лиш я мушу за увес мир християнський муки відбувати.

Бери мене, мати, за праву ручку,

Веди мене, мати, на ранішню утренічку,

З утренічки на окафист, з окафисту на водицу”.

На водици золотий камінец,

На камінци пристіл,

На пристолі Ісус Христос крежиком лежит,

Головку склонив, ручки-ніжки зложив,

Свою кров у мир пустив.

Іде д’нему Петро і Павло

І рече до него: “Господи світий, Господи,

Які Ви за нас тєжкі муки терпите”.

“Петре і Павле, не влікайтеси в мої муки,

Вірте у мої муки,

Беріт золотий хрест і книги у руки,

Ідіт по всему світу,

Горами, долинами і селами, містами,

Кажіт старому, малому, середущому,

Хто бих за мене цеї молитви говорив

Рано, на полудни, увечір,

Аби мав гріху, єк у мори піску,

Трави на земли, листу на дереві і звіздив на небі, –

Буде прощений, благословенний

Навіки віков амінь.

Не буде ніколи погорений,

Не буде ніколи потоплений,

Не буде його гад сцати,

Як буде умерати, буде Ісус Христос

І Причиста Діва у головах стояти.

Ангели святі душю возмут,

До церкви понесут,

Райські си двері утворє, а пекельні запрут.

Навіки віков амінь”.

 

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn