CARPATY

ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

                                                                ГУЦУЛЬСЬКА ВИШИВКА

вишивка

    Кожна історична епоха вносила певні зміни у мистецтво вишивки на Гуцульщині. Поява рослинних мотивів довільного трактування – явище рідкісне, це і є впливом вишивки сусідніх народів. Загалом же в гуцульській вишивці збереглась і постійно зазнавала розвитку давня геометрична основа. Гуцульські майстри виявили глибоке розуміння краси, своєрідної поезії геометрично–графічної лінії, гармоній форми і ритму.

   Характерна риса гуцульської вишивки ХІХ – ХХ століть – поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративного звучання. У ній знайшли відображення всі барви спектральної гами. Домінуючий червоний колір у різних нюансах звучання – від найтемніших до інтенсивних оранжево–золотистих відтінків. У співвідношенні до його звучання введені жовтий, зелений, синій, чорний кольори. Так, у вишивці Верховинського району переважають лілово–фіолетові кольори, у вишивці Яворова, Річки, Брусторів домінують блакитний та зелений кольори. Виділяється вишивка найвідоміших центрів цього виду мистецтва, особливо Верховини, Криворівні, Косова, Брусторів, Космача, Яворова, Красноїлова, Вижниці, Путили, Ясіня. Яремчі, Рахова, Богдана, Косівської поляни. Поряд з домінуючою технікою вишивання низинкою тут були поширенні також хрестик, настелюваня, штапівка, шнурок, кучерявий шов.

   вишивкаКосівський стиль характеризується взаємовпливами традиційних прийомів гуцульської вишивки з вишивкою районів Покуття та Буковини. Цьому сприяло географічне розташування Косова на торговельному шляху, а також ярмарки, на яких, ніби на виставці, барвисто звучала вишивка як у вбері сотень і сотень жінок, так і у виробах, призначених на продаж. Можливість ознайомлення з вишивками інших районів, спричинялась до створення косівськими вишивальницями нових прийомів розташування вишивок на компонентах одягу, тканинах інтерєрного призначення.

    Однією з характерних особливостей народного мистецтва є поєднання декору з формою та функцією одягу. Композиція візерунків є підпорядкованою покрою сорочки і водночас – гармонією з цілістю. Виразні лінії крою – це своєрідний декор, яким майстрині підтримують загальне звучання сорочки.

   Особливості відмінних ознак у вишивці найчіткіше можна простежити на вишивках сорочок окремих осередків. Усі космацькі вуставки мають геометричну будову. Майстрині так розвинули свої візерунки, що створили специфічний стиль космацької вишивки. Геометрична будова космацького орнаменту є стійкою мистецькою традицією, яка сягає вглиб віків.

 вишивкаВізерунки космацьких вишивок в поетичній формі відтворюють навколишній світ – це “ріжкаті”, “ключкові”, “летєчі”, ”пушкаті”, “кучерові”, “дубовий лист”, “безконечник”, “сливові”, “черешневі”, “скосики”, “кнігенькові”, “баранкові”, “курячі лапки”. Назви їх оправдані, по скільки опираються на конкретний предмет, вміло і поетично перенесений у вишивку, бездоганно, природно вплетений в єдиний орнаментальний організм.

      На початку XX століття поряд з “мережками” прикрашувалися сорочки "морщінки" низинковими вуставками дрібного малюнку, основним мотивом якого був ромб. Ромби укладалися рядом або утворювали ромбічну сітку. Їхні контури оздоблювалися дрібним гребінчиком, ромбиками або декоративно закрученими кучерями.

    Високий художній смак виявили вишивальниці у компонуванні орнаментів та підборі кольорів. Вишивки виконувалися переважно низинкою, а також настелюванням з чорним або темно–коричневим розводом.

 У 1930 роках і особливо в післявоєнний період верховинські вуставки змінюють свій характер. З'являються нові, складних форм мотиви та композиції візерунків. Мотиви стають більші, спостерігається тенденція до декоративності, насиченості візерунків у композиційному та кольоровому відношенні. Перекриття низинкових вишивок стають більшими, внаслідок чого на чорному розводі виступають великими яскравими плямами мотиви орнаментів. Вуставки стають набагато ширші, ніж у минулому, — до 20-25 сантиметрів, обабіч середнього узору — барвисті перекладні шнурки та широка поверхниця. У деяких вуставках з двох сторін основного візерунку вишитий узірець між шнурками та поверхницею.

 

вишивкаДля сучасних верховинських вуставок характерне те, що поряд із традиційними, строго геометричними формами появилися геометризовані рослинні мотиви: “дубовий лист”, “капуст очка”, “чічкатий”.

    У післявоєнний період з'явилися сорочки з фабричного полотна, лише вишивка зроблена на домотканому полотні і вже потім нашита на готову сорочку.

    Назви фрагментів вишивок указують на те, що вони запозичені у природи, тваринного світу і є специфічними лише для згаданих вище сіл: “жуки”, “курячі лапки”, “слонові”, “оленячі”. Трапляються і композиції з декоративних зображень зайчиків та оленів серед геометричних та рослинних форм. Це - явний вплив друкованих зразків.

 Мотиви часто вишивають інтенсивними жовтими, оранжевими кольорами на чорному тлі, надаючи узорам цікавої декоративності, досягненої кольоровою контрастністю.

    У XVIII столітті жіночу сорочку без коміра густо збирали біля шиї, як і в інших східнослов'янських народів, а також у болгарів, словаків. На початку XIX століття уже з'явились вузенькі комірці. Тут цікаві крої сорочок з так званими “цвиколями” — клинцями під пахвами. У середині XIX століття на рукавах стали вишивати “совнівки” — ламані лінії, що творили розтягнутий ромб.

    Нова жіноча сорочка мала вишитий вузенький комірець, до якого пришивали зав'язки—“ощинки”, а пізніше — перламутрові ґудзики. У другій половині XIX століття візерунки вишивали на окремих шматках тканини, які потім нашивали на сорочки

   Одним з найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках притаманних всім регіонам України, чітко виступають локальні відмінності, логічно обґрунтовані географічними, історичними та соціальними факторами.

 Життя народу в певному середовищі, його побут, звичаї, природа, навики праці, критерії розуміння краси спричинились до відмінних принципів в окремих осередках, районах, селах. Об’єктом нашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини та Покуття.

 У вишивці такої орфографічної групи Карпат, як гуцули, збереглись архаїчні риси народного орнаменту. Численні історичні, фольклорні та літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення.

    Особливо славились вишиванки Косова, сіл Річки, Пістиня, Космачу, Верховини. Для кожного з цих населених пунктів були характерні свої художні стильові особливості народної вишитої сорочки, скатертини, рушника, салфетки.

вишивка

     Звичайно, гуцульська вишивка розвивалася в єдиному руслі західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського мистецтва при впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище. Про глибокі художні традиції гуцульської одягової вишивки можна говорити на основі багатьох зразків вишивки кінця XVIII - початку XIX століть, які зберігаються в музеях України, зокрема, в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

    Колекція зразків вишивок сорочок, переміток тощо свідчить про високий художній рівень орнаментального вишивального мистецтва гуцулів.

     Упродовж років колективним генієм народних майстрів викристалізовувалася чітка художня система, в якій взаємо обумовлювалися фактори матеріалу, технік, орнаменту, композиції, колориту.

На Гуцульщині, так само , як й у всіх інших регіонах України, вишивкою прикрашали певні частини деталей одягу. Це жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, головні убори (перемітки, хустки), нагрудний одяг (кептарі, сердаки, байбараки, кожухи, манти, гуглі), поясний (гачі, портяниці, капчурі, капці, онучі).

Властивості лляних і вовняних тканин, сукна, шкіри, використаних для пошиття одягу, зумовлювали характер і структуру матеріалів, якими виконувалася вишивка.

Основні матеріали вишивання – ручнопряденні льняні, вовняні нитки, вовняні зсукані нитки (“коцик”), зсукані сплетені шнури, шовкові, металеві, срібні, золоті нитки, муліне, бісер, лелітки, сап’янові стрічки, ґудзики, корали, головки металевих цвяхів (бобрики), капслі. Хутро лиса, тхора та куниці – як аплікації. З середини ХІХ століття частіше для вишивання починають використовувати фабричні нитки– такі як волічка, заполоч, а з початку ХХ століття – нитки ДМЦ, муліне, бісер, шовк. Вишивка бісером поширена в районах, що межують з гірською Буковиною.

вишивка     Багатство гуцульської вишивки демонструється навіть у різновиді технічного виконання. Володимир Шухевич у своїй фундаментальній праці “Гуцульщина” подає 12 технік гуцульської вишивки: низинка двох видів, стебнівка, плетінка, обмітка, кіска, шов “поперек голки” (“ключка”), штапівка(“решітка”), настилування (“соснівка”), (“хрестик”), двостороння стебнівка (“шнурок плетений”, “мережка-цирка”).

  Поширена техніка вишивання – низинка. Напевно, жодна з усіх технік вишивання впродовж багатьох років не зазнала такого складного процесу кристалізації художньо–стильових канонів, як низь.

    Цій техніці притаманний високий рівень художньо–технічної майстерності. У старих зразках вишивок контур мотивів завжди виконувався чорною ниткою, а сам узір, візерунок і фон – кольоровими . Локальна художня особливість гуцульської вишивки – в поліхромному й орнаментальному рішенні.

    Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає в себе прості мотиви і складні фігурні елементи, мотиви – комплекси. Це ромб, напівромб, по–різному поєднані в горизонтальному або вертикальному напрямках.

  Крім ромба, поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської вишивки квадрат, трикутник, круг, косоподібна фігура, хрести, зубці, кучері, меандр, плетінка тощо. Ці основні геометричні фігури створюють у різних поєднаннях стрічкові композиції. Всі ці мотиви відомі у мистецтві східних слов’ян уже в Х – ХІІІ століттях.

    Один із них – це геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трансформація в геометричні мотиви зображень людей, звірів, птахів, рослин тощо.

 вишивка У гуцульській вишивці збереглися геометризовані антропоморфні, зооморфні мотиви. Вони чітко простежуються у вишивках верхнього жіночого одягів: на сердаках, кептарях, кожухах та гуглях.

    Типовою композицією гуцульської вишивки є різні за шириною стрічкові смуги, рапорт яких складається з одного, двох або кількох мотивів. Вони розташовані строго симетрично, згідно з орнаментальною сіткою, створеною з комплексу вертикальних, горизонтальних, скісних, прямих і кривих ліній, що обґрунтовують відповідні орнаментальні ритми.

    Наступні, легкі стрічкові композиції вишивок розміщені на місцях зшивання окремих частин одягу: рукавах сердаків, кожухів, мант, низу холошів, по краях онуч, капчурів.

    Монументальністю звучання виділяються стрічкові дво– чи трирядні композиції в переміточних візерунках і рукавах жіночих та чоловічих сорочок.

   Для Гуцульщини є характерними розеткові та квадратові композиції з численними варіантами контурного обрамлення. Розглянуті види вишивок розкривають складну систему орнаментики, властивої для тієї чи іншої техніки виконання, матеріалу та призначення.

 

     Взято  з  http://hucul.if.ua

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn