CARPATY

ВІТАЮ!!! ЗАПРОШУЮ ДО МАНДРІВОК ГОРАМИ І ПОЛОНИНАМИ КАРПАТ!!! Welcome to the Carpathians!!

 

                     Церква святого Іоанна Милостивого

      

Церква Святого Іоанна Милостивого – це визначна споруда XVIII століття, яку сміливо можна вважати досконалим зразком архітектурного спадку Гуцульщини. Знаходиться храм в Яремче, у передмісті (колишньому селі) Ямна на вулиці Ковпака. Поруч з церквою височіє дзвіниця, а разом вони уособлюють неповторний архітектурний ансамбль Яремче.

Церковна будівля Іоанна Милостивого представляє собою одноголову, хрестоподібну в плані дерев'яну споруду, яка має короткі бічні виступи. Варто відзначити, що на виступах зрубів є піддашшя. Це абсолютно унікальна споруда з точки зору архітектурної задумки.

Центральний зруб будівлі перекрито величною шатровою главою, котра розміщується на незвичному чотирикутному спорудженні. Центральна частина зрубу, могутньо вирізняється над невеличкими краями похилих дахів. А ось до східної стіни церкви примикає цікава прибудова.

Дзвіниця являє собою двох'ярусну споруду, котра завершується величним шатром. Вражає своєю красою верхній ярус дзвінниці, так як виконаний у формі аркади-галереї.

             Іллінська церква 1937 року в Яремче

 

Церква Святого Пророка Іллі побудована у с.Дора (Яремче) на початку ХХст. місцевим майстром Яворським І. Споруда зпроектована кількома ярусами у вигляді хреста, вона являється класичним зразком гуцульської архітектури і побудована з дерева без єдиного цвяха.

В інтер’єрі церкви встановлено унікальний іконостас овальної форми, ікони на якому створені методом випалювання і частково оздоблені різьбою. Дана церква входить до комплексу монастиря студитів, покровителем яких є Святий Ілля.

З 1937 року життя монастиря було призупинено, і лише в роки незалежності України він почав функціонувати.

На   превеликий  жаль  недавно  згоріла..Скоріш  за  все підпал....  

             Церква Дмитрія Солунського в Татарові

 

Однією з визначних пам'яток архітектури села Татарів вважається церква святого великомученика Дмитрія Солунського з дзвінницею на території. Цей дерев'яний храм, побудований з дотриманням традиційного гуцульського стилю, розташовано біля траси. Поруч нього є цвинтар, оскільки гуцули за традицією ховали померлих близько церкви.

Візуально цю невеличку дерев’яну церкву важко віднести до стародавніх, хоча вік її чималий. Першу згадку в шематизмі зафіксовано 1880 році, однак побудовано Дмитрівську церкву - 1870 році. З ювелірною досконалістю, храм виконано видатними теслярами за проектом архітектора Менчинського. Це одна із найдавніших пам’яток національного значення, що збереглись до сьогодні. ЇЇ оригінальна споруда є цікавим архітектурним взірцем майстрів народної гуцульської школи: хрестоподібна в плані, одноголова, з піддашшям на фігурно вирізаних виступах зрубів.

План церкви відрізняється розширеним центральним зрубом та досить короткими бічними виступами. Центральний зруб перекритий пластичним восьмигранним шатром й розташований на великому восьмикутному спорудженні. Не менш оригінально "зрубана" і дзвіниця. У її невисокий чотиригранник, з також невисокою, але найширшою з чотирма виступами покрівлею, наче врізається ще один низький восьмигранник з горизонтальними отворами (для кращого поширення звуків дзвону) та невеликим, як і на храмі, шатровим верхом.

В інтер'єрі храму зберігся темперний живопис XIX століття. Давній п'ятиярусний іконостас написаний Антонієм Оржеховським. Тетрапод виготовлено місцевим майстром у 2002 році.

Церква святого великомученика Дмитрія Солунського сповнена гармонією, спокоєм та красою, які надихнуть кожного відвідувача.

             Церква Різдва Богородиці в Ворохті

 

В північній частині Ворохти на вершині пагорба, звідки все селище видно "як на долоні", знаходиться один з найдавніших храмів Гуцульщини - церква Різдва Богородиці (назва котрої говорить сама за себе). Історія її створення суперечлива й неоднозначна, оскільки одні історики датують споруду ХVІІІ століттям, інші ж 1615 роком. Проте переважна більшість згадок сходяться у твердженні, що церкву побудовано у селі Яблуниця, а вже згодом у 1780 році перенесено до Ворохти.

Незважаючи на понад двохсотлітню історію храму (зокрема професійну реставрацію у 1979 році) його первісна композиція збереглася незмінною й до нині. Це один із найвеличніших храмів, хоча і найменший за розмірами серед типових гуцульських будівель. В давнину, по традиції, навколо церкви Різдва Богородиці лежав цвинтар, вхід на який був франкований двома величезними каменями. Існує думка, що це так звані "менгіри" - своєрідна ритуальна огорожа, камені, якими здавна позначали священні місця.

Саме ця ворохтянська церква, цілісно дерев'яна і по справжньому "гуцульська", вважається найдосконалішою за формою та архітектурними пропорціями. Будівля храму, що характерно для гуцульської школи - хрещата в плані, з одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму.

Майже рівновеликі рамена просторового хреста є меншими за висотою від центрального зрубу і завершуються двосхилими дахами з фронтонами та невеличкими маківками з хрестами над причілками. Завдяки художніми засобам, досконалому співвідношенню пропорцій, вдалому розташуванню та підвищеній кам'яній основі - внутрішній простір церкви, при більш ніж скромних розмірах, вражає своєю висотною урочистістю, особливо у порівнянні із собі подібними присадкуватими будівлями церков. Піддашшя храму, кріплене на фігурних кронштейнах - наче парасолька, візуально створює гармонійний перехід від землі до вертикальних стін та завершення будівлі. Стіни похилені до середини ще раз підтверджують історичну старовину храму.

В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці збереглися настінні розписи XIX століття. У дзвіниці досі діє невеличкий музей. А от богослужіння у храмі, у часи незалежності, відродилося завдяки монахам Студитського Уставу (УГКЦ) із села Дора.

У Ворохті є більш сучасна, по своєму цікава, однойменна церква Різдва Богородиці 1924 року створення, однак раритетність кращого зразка гуцульської дерев'яної народної архітектури їй не перевершити.

             Чудо Архистратига Михаїла

 

Церква Чуда святого Архистратига Михаїла вважається пам’яткою архітектури національного значення. Цей храм є найстарішою святинею всієї околиці. Розташований він у місті Яремче, по вулиці Кам'янка, 32 (передмістя Дора) по сусідству із цвинтарем.

Датують цю хрестову одноглаву церкву XVII століттям. Коли саме і хто звів святиню, невідомо, однак зазначено, що в 1844 році її перебудував майстер В.Гнишик.

Відтак від початку свого існування церква суттєво змінилася. Двісті-триста років тому вона не була помальована ні зовні, ні всередині і мала природний охристий колір мореної сосни. На початку XX століття стики між колодами замалювали, а згодом повністю зафарбували і розписали стіни. У 1950-х роках місцевий художник поновив на стінах альфрейні роботи (орнаментні розписи).

Незважаючи на усучаснений вигляд храму в ньому збереглися зразки малярства XVIII століття, зокрема на різьбленому іконостасі, та все ж більшість його зображень належать пензлеві майстра XIX століття. На стінах церкви розміщені ікони майстрів європейської художньої школи XIX століття, які безумовно становлять художню цінність.

Церква завжди була діючою. Але зрозуміло, що в радянський період тут правили священики московського патріархату і вже за незалежності України повернулися греко-католики.

             Церква Святої Трійці в Микуличині

 

Церква впродовж багатьох віків була для українського народу тим об'єктом, в який вкладали найкращі досягнення українського творчого генія. Це стосувалося й архітектурного образу, і внутрішнього оздоблення церковного мистецтва. Церква Святої Трійці і дзвіниця, що знаходяться у селі Микуличин, є пам'ятним взірцем гуцульського сакрального мистецтва XVIII-ХІХ століття, що зберігся й до сьогодні.

Будівництво сучасної Троїцької церкви (розпочате у 1866 році) завершилось у 1868, саме тоді, на храмовий день святої Параскеви, відбулася перша служба Божа. Поруч із храмом збереглася стара дзвіниця, що є цікавою пам’яткою малої сакральної архітектури XVIII століття. Характерно тодішній традиції, побудована вона окремо від церкви, в межах церковного збору. Будівля відноситься до типу - “восьмерик на восьмерику” із заломом каркасного ярусу. У 2002 році на воротах церкви споруджено нову дзвіницю.

Будівля самого храму, що характерно для гуцульської школи, - дерев'яна, одноверха, хрещата в плані із розширеним центральним зрубом. Принцип перебудови плану аналогічний до церков цього типу, створений перетином двох прямокутників, і базується на розмірі діагоналі повного центрального зрубу між кутом, створеним перетином продовжених підвалин рамен та внутрішнім кутом бокового зрубу. Зруби на кожному рамені хреста перекриті коробовим склепінням, а над центральним квадратним зрубом возвеличується восьмигранний барабан, покритий наметовим дахом, що завершується маківкою і хрестом, встановленими на величному восьмигранному ліхтарі. Всю церкву оперізує широке піддашшя, оперте на випущені з вінців зрубу кронштейни. У церкві є двоє вхідних дверей: в західному та південному раменах. Вікна прорізані в зрубах над піддашшям, чотири менші – в барабані.

У середині церква Святої Трійці (та іконостас зокрема) оздоблені розписами, котрі виконав видатний український художник, поет і драматург Корнило Устинович (1839-1903). До речі, одного з апостолів автор зобразив у своїй подобі, як пам'ять про себе, що завше веселило гуцулів.

Церков в селі Микуличин було багато, перші записи з'явились у 1700 році. Проте історія кожної з них нажаль була недовговічною. Про церкву Святої Трійці збереглось багато цікавих згадок. Два роки не могли її побудувати. Тому що одна частина села хотіла, щоб церква знаходилася на Горбах, а інша - на присілку Підліснів. Так привезені матеріали щоразу зникали, допоки громадою не було прийнято рішення розмістити будівлю на середині села, що випала на попівських землях Герасимовича, він і дав землю під забудову. Сучасна Микуличинська церква була побудована за проектом цісарсько-королівського інженера архітектора Надвірнянського повітового уряду Чайковецького. Архітектура цієї церкви демонструє гуцульський тип, проте кажуть, що вона за макетом мала бути інакшою.

Зі згадок місцевого історика села відомо, що деревину на будову возили саньми, запряженими волами із урочищич Сухоліс і Форещик. Камінь на фундамент і кам’яну огорожу церкви брали з берега ріки Прут на Лазу. Тепер там знаходиться бетонний міст через Прут. Кожен двір мав побудувати три метри огорожі з каменя або заплатити іншому за роботу. Організацією будови займалися старші брати церкви - Костюк Федір та Чемига Федір з Паляниці. Будували церкву під керівництвом майстра з Косівщини сім братів Філяків з Погарі.

Влітку 1911 р. руйнівна повінь завдала селу та його жителям чималих збитків. Осів намул і в середині церкви. Тому в цей і наступний роки проводили її ремонт: покрили дах бляхою, а дзвіницю – гонтою, освятили новий різьблений тетрахід. В пам’ять страшного для села лиха у 1912 році встановлено великий кам’яний хрест.

Під час Великої Вітчизняної Війни з церкви німці забрали 4 срібні дзвони. Найбільший з них важив 5 тонн. Його дзвін було чути в радіусі 12 км. На даний момент у церкві знаходиться 5 дзвонів, найбільший з яких важить 6 центнерів. Євангеліє було створене у ХІХ столітті і зберігалося у церкві, яка була завжди відкритою. В старовину хрести на банях церкви були дерев’яні. А от сучасні металеві хрести та грати до церковних вікон у 1929 році викував і встановив коваль Матей Яковів.

Та незважаючи на стихію, війну, ідейні поневолення, через які чимало в царині релігійного мистецтва було знищено, церква Святої Трійці встояла, набувши заслуженого статусу пам'ятки архітектури національного значення.

    Взято   з http://www.karpaty.ua                               

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedIn